Снаружи в чем-то типа беседок вокруг храма сидят статуи 14 Учителей. Ко входу в храм ведет довольно большая лестница. Внутри есть коридор, где продаются всякие книги и Будды, а потом - молельная комната. Там сидит здоровенная позолоченная статуя Будды, еще там под стеклом одежда Далай-Ламы, которую он подарил Калмыкии. По всему залу деревянные скамейки, есть ящик для пожертвований - и сбоку - столик с кофе и печеньем, наверно, голодные могут зайти и поесть. А может, только нищие. Там есть небольшой садик, монахи ухаживают за розами, а у самих лам есть комнатка на втором этаже, где они освящают статуи Будд и все такое. Перед входом в храм надо обязательно разуться.
Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив доти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє. Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря. На палубі Негору бачили рідко. Цілісінький день він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. А пізно ввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати.
