ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.
1. Князь Олег мав варязьке походження. Був регентом Ігоря Рюриковича після смерті Рюрика.
2. У 882 році Олег пішов у похід з Новгорода на Київ і, перехитривши правителів Аскольда й Діра, прикинувшись, що йде у Візантію, убив їх і посів престол.
3. У 882 році Олег об’єднав землі Півночі та Півдня (Славію і Куявію), сказавши при цьому: "Хай буде Київ матір’ю містам руським". Приєднав землі радимичів, кривичів, сіверян, деревлян.
4. Провів два найуспішніші походи на Візантію у 907 та 911 роках: "Прибив щит на ворота Царгорода", тобто змусив греків платити данину Києву. За його правління закінчився період становлення Київської держави.
Объяснение:
