ответ:Свої твори Едгар По писав, на відміну від більшості американських письменників XIX ст., літературною англійською мовою. Оригінальність його творчості і його літературні герої багатьом європейцям видавалася несумісними з панівним уявленням про унормованість, пуританство, обивательську безбарвність американського суспільства, його раціоналізм й прагматизм, бездуховність, ворожість усьому інтелектуальному. Звідси пішло не раз повторене твердження про чужість По духові Сполучених Штатів. Лаконічно це висловив Бернард Шоу:
«Як міг з'явитися в Америці цей найвитонченіший художник, справжній аристократ літератури?»
У цьому твердженні лише частка правди. Хоча він не відтворював у реалістичних образах життя американців, По дуже американський письменник. Як продовжувач прозової традиції свого сучасника Вашингтона Ірвінга і опонент поетів-трансценденталістів, як художник, що відгукувався на читацькі потреби земляків, писав про те, що цікавило і хвилювало саме його співвітчизників, і, нарешті, як автор сатир на американську діловитість, беззастережний оптимізм та хвалькуватість, на пресу і літературу США, він був безперечно національним митцем.
Характерні особливості життя батьківщини відбилися в інтелектуальній своєрідності багатьох його оповідань, у культі раціо, в науково-фантастичній тематиці, особливому інтересі до технічних винаходів, оспівуванні вченого, подорожанина, піонера нових земель. За життя американського майстра незвичність його натури й певна ексцентричність поведінки викликали в багатьох сучасників водночас і заперечення, і хворобливий інтерес. Ось як характеризує Едгара По прихильна до нього близька знайома літераторка Френсіс Сарджент Осгуд:
«Я завжди вважала його взірцем витонченості, шляхетності і великодушності…
Його гарна гордовита голова, темні очі, які блищали сяєвом обраності, сяйвом почуття і думки, його манери — все це було поєднанням невимовної величі та ніжності… Особливою величчю здавалася мені проста й поетична душа Едгара По. Він був веселий, щирий, дотепний, інколи стриманий, чи вередливий, як розбещена дитина, але навіть під час найважчої літературної праці він знаходив ласкаве слово, добру усмішку до лагідної, молодої та обожнюваної дружини і до всіх гостей ставився уважно й люб'язно. Нескінченно годинами проводив він за столом… Завжди старанний, терплячий, записуючи своїм прегарним письмом чудові фантазії, котрі безперервно породжував його блискучий і гострий розум»[47].
Мама девочки, которой принесли вред - не права, потому что во - первых, за тех девочек отвечают родители, они несовершеннолетние, разбираться должны в этом деле только родители : воспитание детей, а во - вторых произошёл конфликт. Может быть, что пострадавшая замешала этот конфликт, оскорбляла, ударяла, обзывала и тд. Чтобы решить эту ситуация надо спросить какой была причина этого конфликта, кто начал. Вместе с родителями соучастницы и пострадавшие должны прийти в полицию и все решить. К директору ходить бесполезно, ведь он может принять решение тех детей после конкретного выяснения конфликта.
Он был серый
Объяснение: