Юрко
«Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «…Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»
«Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»
«Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови… Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»
«Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».
Тося
«Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він…»
«А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».
«Вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей». ·
«Випусти… бо вони повмирають без води». ·
«У її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».
«Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».
«Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!.. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть». ·
«І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. Їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась»
Объяснение:
Для многих наземных организмов обоняние важнее зрения — оно определять, какие химические вещества содержатся в воздухе. У морских животных граница между вкусом и обонянием весьма условна.
Нередко приходится слышать истории о том, как собаки, потерявшиеся или брошенные за сотни километров от дома, успешно находили дорогу к хозяевам. Правильно сориентироваться собакам великолепное обоняние — в 10 000 раз более острое, чем у людей. Прекрасная память на запахи и умение следовать по пахучим следам, оставленным хозяевами, и позволяло собакам отыскивать обратную дорогу.
Объяснение: