1.Написать основные ассоциации каждого из представленных цветов.
2.ответьте на вопрос: как выбор цветового решения влияет на восприятие
композиции?
ЖЕЛТЫЙ ЦВЕТ дает человеку ощущение радости. Он благотворно влияет на умственную деятельность повышению работо
Еще с эпохи Средневековья каждому цвету приписывалось символическое значение. Так, желтый — цвет ржи и золота — считался цветом изобилия и богатства.
ОРАНЖЕВЫЙ ЦВЕТ вызывает у человека состояние праздничности и торжественности. Может вызывать возбуждение, страстность, порой даже сексуальную активность. Он улучшению кровообращения, а также хорошо влияет на деятельность желудочно-кишечного тракта при приеме пищи.
КРАСНЫЙ ЦВЕТ зачастую становится причиной напряжения, возбуждения, усталости. Он может вызывать необоснованную тревогу, повышать артериальное давление, учащать дыхание и даже сердцебиение.
КРАСНЫЙ ЦВЕТ с древности символизировал огонь и Солнце, затем — отчаянную страсть, иногда гнев и месть. Его воздействие было и остается наиболее сильным по сравнению с другими цветами.
ЗЕЛЕНЫЙ ЦВЕТ — это цвет жизни, единения с природой. Он хорошо действует на нервную систему, успокаивает глаза, придает человеку ощущение свежести, ясности, покоя и умиротворения.
ГОЛУБОЙ ЦВЕТ вызывает у человека чувство чистоты, свободы, ясности, спокойствия и умиротворения. Он понижению артериального давления, благотворно влияет на общее состояние человека.
Следует помнить, что голубой цвет вызывает ощущение холода, особенно зимой.
СИНИЙ ЦВЕТ, как правило развитию состояния настороженности и ожидания неприятных эмоций. Однако некоторые исследователи считают, что ярко-синий цвет может умиротворенно действовать на психику. Это так называемый строгий цвет, который, наряду с другими холодными цветами и оттенками, создает деловую, рабочую обстановку.
ФИОЛЕТОВЫЙ ЦВЕТ настраивает человека на торжественный лад. Яркий ФИОЛЕТОВЫЙ ЦВЕТ при физическом и психологическом утомлении может вызывать раздражение, усугубить усталость, испуг.
Он возбудить деятельность органов дыхания и сердца.
Считается, что те, кто любит фиолетовый цвет, меньше подвержены простудным заболеваниям.
БЕЛЫЙ ЦВЕТ — это цвет чистоты, ясности, целомудрия, мудрости, благородства и здоровья. Он успокаивающе действует на нервную систему человека, вызывает у него положительные эмоции, хорошо гармонирует со всеми цветами и может создавать как контрастные, так и нюансные сочетания.
КОРИЧНЕВЫЙ ЦВЕТ – вызывает спокойствие, надёжности. Коричневый цвет тёмных оттенков может привести к мрачности, а вот светлых оттенков придаст ощущения защищённости.
КОРИЧНЕВЫЙ ЦВЕТ создает меланхоличное, мягкое настроение, вызывает ощущение тепла, является спокойным и сдержанным.
ЧЕРНЫЙ ЦВЕТ – это в первую очередь таинственность, опасность, страх. Но если его сочетать со светлыми оттенками, то получится деловой, строгий, классический стиль. Наверняка у каждого человека имеется даже не одна вещица чёрного цвета, так как чёрный цвет нейтрален и подходит к любому оттенку. Если в гардеробе человека преобладает чёрный цвет, значит, он по натуре мрачный тип и избегает общества. Или наоборот, это экстравагантная личность, желающая выделиться из толпы.
ЧЕРНЫЙ ЦВЕТ вызывает резкое понижение настроения, являясь мрачным, тяжелым, гнетущим цветом.
Відповідь:
Творчість Джонатана Свіфта припадає на той період, коли в літературі активно відбувалося переосмислення минулого досвіду і зародження нових ідей. У житті письменникові часто доводилося зустрічатися із слабкістю, обмеженістю, підлотою і брехливістю, що викликало у нього різку критику і засудження, які він відображав в своїх творах. У Свіфта часто переплітаються реальність і фантастика, легкий гумор і відкрите обурення.
Вищим досягненням письменника, своєрідним підсумком всієї його попередньої творчості став роман «Мандри Гулівера». У ньому ми зустрічаємо сатиричний опис англійських вдач і звичаїв, критику політичного устрою і форм правління, пародію на ученість і релігійність Змінний зовнішній вигляд фантастичних країн, які відвідує Гулівер, підкреслює незмінність внутрішньої суті вдач і звичаїв, виражених одним і тим же колом висміюваних пороків. Щоб створити ілюзію реальності подій письменник вводить в твір описи морських подорожей, пригодницьку атмосферу. Ілюзія правдоподібності служить прикриттям іронії Свіфта, що непомітно надіває на свого героя різні маски, змінні згідно із завданнями сатири. За до казкових і фантастичних мотивів автор багато в чому підсилює дію пародії. Весь текст роману Свіфта наповнений алегоріями, натяками, прихованими і явними цитатами. Натяки, каламбури, пародії постійно переплітаються, створюючи єдину картину, яка виражає сміх автора в найширшому діапазоні, — від жарту до суворого обурення. Гулівер - герой роману Джонатана Свіфта «Подорож в деякі віддалені країни світу Лємюеля Гулівера, спочатку хірурга, а потім капітана декількох кораблів» (1726 р.). Роман Свіфта написаний в традиції меніппеї, в якій абсолютна свобода сюжетної вигадки мотивується «ідейно-філософською метою — створювати виняткові ситуації для провокації і випробування філософської ідеї — слова, правди, втіленої в образі мудреця, шукача цієї правди» (М.М.Бахтін). Вмістом меніппеї стають не пригоди конкретного героя, а перипетії самої ідеї. Така постановка питання дозволяє побачити глибоку внутрішню цілісність як образу самого Гулівера, так і твору в цілому.
На перший погляд в романі Свіфта чотири різних Гулівера. Перший — в Ліліпутії. У цій країні він великий і могутній, як дійсний герой, і втілює все краще, що є в людині: розум, красу, потужність, милосердя.
Другий — в Бробдінгнезі. У країні велетнів Гулівер - постійний герой комічних ситуацій. Він виконує функції королівського блазня, забавного вченого ліліпута. Вислухавши розповідь Гулівера про політичний і соціально-економічний устрій Англії, король Бробдінгнега робить висновок, що «більшість ваших співвітчизників є виводком маленьких огидних плазунів, найзгубніших зі всіх, які будь-коли повзали по земній поверхні». Третій — байдужий і спокійний гач, що акуратно фіксує божевілля, потворність, збочення, які бачить в літаючому королівстві Лапута, країні Бальні-барбі і у Великій Академії її столиці Лага-до, на острові некромантій Глаббдобдріб, в королівстві Лаггнегт, де знайомиться з вічно безсмертними струльдбругами.
Четвертий - це Гулівер з країни гуїнгнгнмів (розумних коней) і йеху (здичавілих нащадків пари англійців, що попали на острів в результаті корабельної аварії). Тут Гулівер - трагічно самотня і ненависна собі людина. А бути людиною — означає належати до роду огидних йеху, що славляться своєю ненажерливістю, похіттю, лінню, злістю, брехливістю і тупістю. Ці різні Гуллівери є іпостасі єдиного образу. Герой твору, написаного в меніппейній традиції, - людина ідеї, мудрець - поставлений автором в ситуації зіткнення зі світовим злом в самих граничних його виразах. Все, що бачить в своїх подорожах Гулівер, служить Свіфту для випробування ідеї, а не характеру. Гулівер - це нормальна, розумна, морально здорова людина, яку автор відправляє в подорож по світу безумства, абсурду, брехні і насильства. Саме по відношенню до Гулівера розкривається людська природа: неприваблива і така, що викликає відразу у будь-якої розумної істоти. Гулівер шукав на шаленому світі місце, в якому могла б знайти спокій гідна людина. І Свіфт приводить свого героя в утопічну країну гуїнгнгнмів, але сам же повертає його назад в Англію, бо на шаленому світі не може існувати суспільство, влаштоване на розумних початках. А це означає, що Гулівер повинен повернутися додому: розумні коні виганяють героя. Історія Гулівера - це історія людини, що намагалася змінити людей і їх світ словом правди.
У результаті Гулівер змушений визнати, що «йеху є породою тварин, зовсім не здібною до виправлення шляхом повчань і прикладів. Ось вже шість місяців пройшло з часу появи моєї книги, а я не лише не бачу кінця всіляких зловживань і пороків, але і не чув, щоб моя книга виробила хоч би одну дію, відповідну моїм намірам». Гулівер відмовляється від «безглуздої затії реформувати породу йеху» і знаходить втіху лише на стайні, в тривалих бесідах зі своїми жеребцями.
Пояснення:
Прочитайте і виберіть головні речення і ось вам твір