Объяснение:
самого детства мне говорили родители, что надо любить свою Родину и уважать ее. Ведь Родина у нас одна и каждый любит ее по-своему, но все же, нет такого человека, который не любил отчизну. Когда я слышу слово Родина, я сразу вспоминаю море, красоты природы, любовь своих родителей, уважение окружающих друг к другу. Это можно перечислять долго, но все же Родина у всех своя. Мы любим свою Родину не за то, что она велика, а за то, что она наша. Ведь на Родине ты чувствуешь себя свободней. Любовь к Родине - это достоинство каждого человека. Я думаю, что люди должны драться за свою отчизну из-за всех сил, даже если эти силы не равны. Любить Родину нужно так же, как и свою семью. Прежде всего, мы обязаны Родине, так как и своим друзьям - правдой. Родина, как мама, ее нужно любить с рождения и защищать.
Відповідь:
У будь-якому суспільстві праця більшості людей оцінюється низько, роблячи недоступними для них багато благ цивілізації або доступними не повною мірою. Однак, завжди існують верстви населення або класи, представники яких мають законну можливість необмеженого збагачення. Незалежно від джерела їхнього збагачення в конкретному суспільстві (торгівля, використання праці інших людей та інше.), права цих класів захищені законом набагато краще, ніж права більшості людей. Ці класи є правлячими, на них опирається державна влада, у них у руках зосереджені виробництво й розподіл благ. Для того, щоб задовольнити потреби всіх повною мірою, необхідно, щоб трудомісткість, а отже, собівартість усього комплексу благ відповідала середньорічній зарплаті людей.
Отже, розвиток науки, техніки та бездумне споживання благ цивілізації, призводять до колосальних наслідків.
Пояснення:
«Диваки і зануди» («Чудаки и зануды», рос. пер.) — так називається одна із повістей сучасного шведського письменника Ульфа Старка, яку можна назвати візитною карткою письменника. Звісно, майже усі герої письменника —диваки, і не диваки, а ті, які впевнено втілюють у життя дивацтва і примушують дуже дорослих і правильних читачів по-іншому подивитися на ту або іншу ситуацію. Так, Сікстен («Сікстен», рос. пер.) одружує власного батька, щоб звільнитися від його надмірного опікування. Берра, в якого немає дідуся, вибирає його для себе у будинку для людей похилого віку («Чи вмієш ти свистіти, Йоханна?», «Умеешь ли ты свистеть, Йоханна», рос. пер.). Малий Ульф перевдягається дівчинкою для того, щоб його сестричка, яка померла ще до народження, змогла подивитися на цей світ його очима («Моя сестричка — янгол», «Моя сестренка — ангел», рос. пер.), а дванадцятирічна Сімона, яку в новій школі прийняли за хлопця, впевнено грає цю роль протягом кількох днів, що призводить до низки кумедних подій («Диваки і зануди»). Письменник вважає, що сьогодні головною місією дитячої книги є та надія, яку вона дарує читачеві, адже нестача оптимізму у дитинстві призводить до тероризму у дорослому житті. З цим висновком важко не погодитися.
Объяснение:
Объяснение:
Знаменитый французский писатель Р. Роллан однажды сказал: «Всякий мужественный, всякий правдивый человек приносит честь своей родине». Я не согласен с его позицией, так как понимаю слово «честь», как доброе имя человека, его достоинство, его гордость. Не может же отечество потребовать от своего сына бесчестного поступка, подлости, и сделать его лжецом и преступником? Тогда это уже не родина, а государство, причем, тоталитарное, то есть равнодушное к судьбе своих граждан. К родине мы испытываем любовь, за любовь мы можем отдать жизнь, но если мы отдадим честь, то совершим нравственное преступление. Будем ли тогда достойны любви ответной? Сможем ли смотреть людям в глаза, предав или обманув, пусть даже ради отечества? Я думаю, нет.