Объяснение:
Сегодня планета существует в условиях всемирной коммуникации, а потому интенсивность экономических, политических и культурных процессов ведет едва ли не к разрушению многих укоренившихся общественных порядков. Этот факт вновь делает актуальными исследования социальной энтропии как меры отклонения социальной системы от стандартного состояния, при котором выражается понижение уровня организации, качества функционирования, скорости развития системы.
Согласно второму началу термодинамики или закону возрастания энтропии, все процессы во Вселенной сопровождаются разрушением организованных структур. В основе любого изменения непременно скрыты распад и хаос. Они не имеют ни причин, ни целей, ни закономерностей - они просто пребывают в постоянном движении, в котором возможны самые разные направления, продиктованные лишь случайностью [1].
Энтропия является универсальным процессом, который затрагивает все системы, от мельчайших до гигантских, вроде той, которую представляет собой наша Вселенная. «Социальная энтропия - это динамика распада структур, которая сопровождается ослаблением их функций, отвечающих за социализацию и регулирование». Когда это происходит, повышается вероятность того, что отдельный индивид не будет иметь возможности стать личностью, реализовать себя в творчестве. А социум в целом имеет шанс превратиться в жестокий иерархичный порядок, в котором социализация будет происходить под жестким давлением отдельный социальных институтов.
Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.