В. А. Жуковский вошел в историю русской литературы прежде всего как автор . Жанр , появился в русской литературе задолго до Жуковского, но только он придал ему поэтическую прелесть и сделал популярным.
Среди Жуковского особое место занимает цикл о любви: "Людмила", "Светлана", "Леонора", "Алинаи Альсим", "Эльвина и Эдвин", "Эолова арфа", "Рыцарь Тогенбург", где господствует тон меланхолической любви и наслаждения печалью.
В "Светлана" Жуковский воскрешает старинный мотив народных исторических и лирических песен: девушка ждет милого друга с войны. Сюжет разлуки влюбленных очень важен, потому что в нем живет народная мораль, принимающая часто религиозную форму.
В этой Жуковский предпринял удачную попытку соединить чувства героини с национальной историей, с бытом, обычаями и преданиями русского народа. По такому же пути пошел затем и Пушкин, сравнивший свою любимую героиню Татьяну Ларину со Светланой и окруживший ее народными песнями, сказками, сельской природой и деревенским бытом.
Весь стиль в женственном, девичьем ореоле. Героиня — очаровательная, милая Светлана — окружена такими же милыми девушками, "подружками", "подруженьками", как называет их автор. И все, связанное с ними, вызывает у поэта ласковое чувство: "башмачок", "песенки", "крещенский вечерок". Мы попадаем в удивительный девичий мир, в котором уделено внимание и башмачку, и изумрудным серьгам, и перстню золотому, а особенно зеркалу; даже у коней, на которых приехал жених-мертвец, "пово,-дья шелковы", красив
Майбутній письменник з’явився на світ 19 червня 1924 р. в селі Бички Вітебської області. Батьки його були простими селянами. З дитинства хлопець захоплювався малюванням, тому після закінчення восьмирічки вступив на скульптурне відділення Вітебського художнього училища. Утім, невдовзі навчання довелося покинути: стипендії було скасовано, а родина платити за Василеву освіту не могла. Незважаючи на скрутні обставини, наполегливий юнак не опустив руки і в червні 1941 р. екстерном склав іспити за десятий клас.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Биков працював на будівництві оборонних споруд в Україні. У Білгороді він відстав від своєї колони і ледь не був розстріляний червоноармійцями за підозрою в шпигунстві. У 1942 р. Василя мобілізували. Спочатку він служив у піхоті, потім — у винищувальній протитанковій артилерії. На фронті майбутній письменник пережив чимало випробувань, двічі був поранений, потрапляв до списків зниклих безвісти, його ім’я навіть залишилося на одній з братських могил.У 1944 р. весь полк Василя Володимировича поліг у боях за Кіровоград. «Мене було поранено в ногу, — згадував потім письменник. — Один танк повернув на мене. Я кинув протитанкову гранату, але невдало, і ледве встиг підібгати ноги. Танк буквально втиснув у сніг поли моєї шинелі... Уранці село знову атакували німецькі танки, зім’яли оборону. Я виповз із хати на дорогу, де мене підібрала підвода, яка останньою йшла із села. Один танк зупинився
проти нашої хати і розстріляв її. Будинок загорівся. Вочевидь, усе це й гав мій командир батальйону. Він, звісно, не знав, що за п’ятнадцять хвилин мені вдалося виповзти на вулицю. Після шпиталю я потрапив в іншу частину». Так Биков потрапив до списку загиблих. Уже після перемоги письменник поклав квіти біля обеліска над братською могилою на Кіровоградщині.
Обращайся)