Відповідь:Лондон. 1890-й рік. До Шерлока Холмса та доктора Вотсона приходить рудоволосий чоловік на ім'я Джабез Вілсон. Він розповідає дивну історію, яка нещодавно з ним сталася. За його словами, він володіє невеликим ломбардом, в якому працює з молодим асистентом Вінсентом Сполдінґом. Кілька тижнів тому Сполдінґ, прочитавши оголошення в газеті про те, що «Спілка рудих» пропонує легку, але високооплачувану роботу рудоволосим людям, почав умовляти свого шефа відповісти на оголошення. Джабез Вілсон, заінтригований оголошенням, прийшов на інтерв'ю й несподівано відразу отримав місце, як йому пояснили, через відтінок кольору свого волосся. Протягом наступних кількох тижнів Джабез Вілсон приходив на роботу в невеликий ізольований офіс і за кілька годин на день переписував Британську енциклопедію, отримуючи непогану платню. Одного разу, прийшовши, як завжди, на роботу, він побачив оголошення, що „Спілка рудих“ розпалася. Він Холмса до йому розібратися в цій дивній історії і дізнатися, що трапилося. Холмс обіцяє до Холмс і Вотсон зустрічаються з Вінсентом Сполдінґом у ломбарді, й протягом короткої бесіди з ним досвідчений Холмс помічає, що його штани на рівні колін брудні. Детектив також звертає увагу на те, що, постукавши тростиною по поверхні проїзної частини вулиці, яка пролягає між ломбардом і банком, він чує глухий звук, ніби там порожньо. Зіставивши і проаналізувавши ці та інші факти, Холмс робить висновок, що зловмисники планують пограбувати банк, зробивши підкоп до нього з боку ломбарду. А вся вигадка щодо «Спілки рудих» знадобилася їм тільки для того, щоб мати доступ до ломбарду Джабеза Вілсона, змусивши його відлучатися кожен день для роботи в загадковому офісі для рудих.
[сховати]пор
Пригоди Шерлока Холмса
Скандал у Богемії Спілка рудих Установлення особи Таємниця Боскомбської долини П'ять апельсинових зерняток Людина з розсіченою губою Блакитний карбункул Пістрява стрічка Інженерів палець Шляхетний холостяк Берилова діадема Мідяні буки
Пояснення:
По Смоленской дороге — леса, леса, леса.
По Смоленской дороге — столбы, столбы, столбы.
Над Смоленской дорогою, как твои глаза, —
две вечерних звезды — голубых моих судьбы.
По Смоленской дороге — метель в лицо, в лицо,
все нас из дому гонят дела, дела, дела.
Может, будь понадежнее рук твоих кольцо —
покороче б, наверно, дорога мне легла.
По Смоленской дороге — леса, леса, леса.
По Смоленской дороге — столбы гудят, гудят.
На дорогу Смоленскую, как твои глаза,
две холодных звезды голубых глядят, глядят.
Песня «По смоленской дороге» написана Булатом Окуджавой в 1960 и посвящена Ж.Б. - молоденькой актрисе Жанне Болотовой, огромные голубые глаза которой не оставили поэта равнодушным.
Но она вечном – о трудной любви и ее роли в судьбе. О непонимании, разладе, отсутствии взаимности. О стремлении с дел и километров побороть чувство - и о невозможности сделать это. Тяготы дороги и метель в лицо не мешают ощущать присутствие любимого человека. Не его глаза сравниваются со звездами, наоборот, звезды – с любимыми, но холодными глазами.
Тема: дорожные размышления о любви и разлуке.
Идея: любовь вплетена в судьбу.
Композиция стихотворения подчинена ходу размышлений. В первой строфе вечерние звезды ассоциируются с глазами любимой, от их выражения зависит судьба лирического героя. Вторая строфа пронизана озареньем, что если бы его любили, судьба, может, была бы проще и легче. Но никто не удержал, не обнадежил. И третья строфа с болью констатирует холод.
Основным художественным приемом - указывающим на принадлежность к песенному жанру - является повтор. «Смоленская дорога» и ее приметы (столбы и леса по обочинам) повторяются неоднократно.
Эпитеты холодные и вечерние голубые звезды.
Сравнение: звезды, как глаза.
Метафоры: кольцо руки, и, наверное, дорога –судьба..
Рифмы в строфах перекрестные: 1-3; 2-4. Мужские: акцент на последний слог.
Ритмика своеобразная. В каждой строчке три анапестовые стопы, а затем две ямбовых. Но т.к. это песня, получается мелодично и выразительно.
Бардовская песня – особый жанр. Здесь достигается полное единство слов, мелодии и исполнения. Личность автора проявляется в полной мере. Но каждый, напевая эти строки, вкладывает в них что-то свое, частичку своей души, судьбы, характера. «По смоленской дороге» я часто напеваю одна и всегда готова подхватить.
Подробнее - на -