Без хліба нема обіда. (Хліб це підставовий корм в Україні.)**
Бог би тебе хлібом побив. (Жартовливе прокляття. Щоб у тебе ніколи хліба не бракло.)
Відрізану скибку хліба не зліпиш докупи. (Зраненого серця не загоїш.)
До готового хліба, найдеться губа. (На придбане добро злакомиться хто-будь.)
Коли б, Бог, хліб був не забрав, то був би я і гадки не мав. (Коли б град не вибив був збіжжа, то я й не журився б.)
Ліпше хліб з водою, як пиріг з бідою. (Ліпше пісна страва хоч і бідна, як роскоші з лихою жінкою.)
На Бориса-Гліба берися до хліба. (Свято Бориса і Гліба 6-го серпня, це крайна пора жнив, збирати збіжжя.)
Наплюю я багачу, як я свій хліб змолочу. (Я вже обійдуся без багача, як мій хліб буде змолочений.)
На Поділлі хліб по кіллі. (На Поділлі дуже урожайна земля де багато збіжжя родиться.)
Не буде з тої муки хліба. (З цього діла користи не буде.)
Нема хліба, нема Отченашу. (Не хочеш платити, то й робити не буду.)
Відповідь:
Літературний багаж. Пригадайте, що таке міф. Які уявлення давніх людей нро закономірності життя, світ і будову Всесвіту відобразилися у вивчених вами міфах? Пригадайте давньоіндійський міф про золоте яйце.
Однією з найдавніших священних книг людства є Веди. Ця пам’ятка словесності стала підґрунтям мистецтва, релігії та філософії Давньої Індії. А створили її нащадки племен, що вторглися до Індії приблизно в середині II тис. до н.е. й називали себе аріями (тобто «благородними», «гідними»).
Написано Веди давньоіндійською літературною мовою - санскритом, яка є одним із джерел європейських мов, зокрема й української. Тому неважко зрозуміти, що санскритське слово «veda» означає «знання», «мудрість», адже походить від кореня «vid», як і українське «відати», «знати».
Згідно з віруваннями індуїстів, Веди - це одкровення богів, які були «яснопочуті» святими мудрецями далекого минулого й усно, у поетичній формі, передавалися з покоління в покоління. Згодом їх було записано. На думку дослідників, укладання Вед відбувалося протягом XVI-V ст. до н.е. Однак через нетривкість матеріалу, на якому відтворювали священні тексти (для цього використовували деревну кору та
пальмове листя), найдавніші манускрипти1, що збереглися до нашого часу, датують XI ст.
До Вед входять чотири збірки (сам-хіти): «Рігведа» - збірка гімнів; «Самаведа» - збірка пісень; <Яджурведа» - збірка жертовних формул, описів ритуалів; «Атхарваведа» — збірка магічних формул і заклинань.
Усі складові священної книги важливі: щоб здобути прихильність богів, їх треба уславити, і щонайліпше в піснях; жертвопринесення з’єднує земний світ зі світом богів; і, звісно ж, треба знати заклинання, що до уникнути біди, хвороби, смерті. У цьому, власне, виявляється така особливість стародавньої літератури, як синкретичність -тобто неподільність, єдність різнорідних елементів.
Пояснення: