Екосисте́ма або екологічна система (від грец. Οἶκος - житло, місцеперебування і грец. σύστημα - система) — це сукупність живих організмів (біоценоз), які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування (біотопі), утворюючи з ним єдине ціле. Одне з основних понять екології.
Приклад екосистеми — ставок з рослинами, рибами, безхребетними тваринами, мікроорганізмами, що живуть у ньому і становлять живий компонент системи, біоценоз. Для ставка як екосистеми характерні донні відкладення певного складу, певний хімічний склад (іонний склад, концентрація розчинених газів) і фізичні параметри (прозорість води, сезонний хід температури), а також певні показники біологічної продуктивності, трофічний статус і специфічні умови цієї водойми. Інший приклад екологічної системи - листяний ліс в середній смузі України з певним складом лісової підстилки, характерним для цього типу лісів ґрунтом і стійким рослинним угрупованням, і, як наслідок, зі строго визначеними показниками мікроклімату (температури, вологості, освітленості) і відповідним таким умовам середовища комплексом тваринних організмів. Важливим аспектом, що дозволяє визначати типи і межі екосистем, є трофічна структура угруповання і співвідношення виробників біомаси, її споживачів і організмів, які руйнують біомасу, а також показники продуктивності та обміну речовини і енергії.
Объяснение:
Абсолютно всі ми даруємо подарунки. Це невід'ємна частина нашого життя. Ми даруємо їх з приводу або так, спонтанно або заплановано, згідно з прийнятими традиціями або для вираження любові. Про які подарунки розповів О. Генрі і який сенс укладено в назві новели? Ми не можемо розкрити істинний сенс який вклав автор у назву, але відкрити завісу можливо.
Складно уявити людину, яка торгується за будь-цент, аби вручити подарунок тому, що так прийнято. Делла з передчуттям підбирала подарунок. Це повинно було бути «що-небудь зовсім особливе, рідкісне, дороге ...». Вона хотіла купити гідний, практичний подарунок, який ідеально підходить її чоловікові. Можна з упевненістю сказати, Джим думав також.
Объяснение:
Основа академічної доброчесності полягає у написанні оригінальних авторських наукових робіт. «Крадіжка» чужих текстів і думок, а відсутність у роботі адекватного посилання на першоджерела є прямим порушенням не лише етичних норм, але й закону.
В українському законодавстві дотримання авторського права та захист інтелектуальної власності мають гарантувати Конституція, Кодекс про адміністративні порушення, Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, а також закон «Про авторське право та суміжні права». У 2017 році у ст. 42 закону «Про освіту» на офіційному рівні ввели термін «академічна доброчесність» та визначили основні засади її дотримання.
Незважаючи на формальну наявність юридичного підґрунтя, на практиці це — лише крапля в морі, адже часом ознаки плагіату в наукових роботах із тих чи інших причин просто не помічають. Так, наприкінці березня 2017 року Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) презентувала звіт «Огляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017». У 8 главі звіту під назвою «Academic dishonesty – cheating and plagiarism in Ukrainian higher education» («Академічна непорядність — шахрайство та плагіат в українській вищій школі») констатувався високий рівень цих ганебних явищ в Україні.
У світовій практиці також немало скандальних і прикрих ситуацій із виявленням академічної недоброчесності у вищих ешелонах влади. Що вже казати про студентів.
Вчені також плагіатять. Інколи свідомо, інколи — ні. Перечитавши сотні наукових робіт та книг, деякі з вивчених раніше тез можуть бути несвідомо запозичені під час написання нової авторської роботи. Тому навіть фахівцеві іноді важко уникнути запозичень. В інших випадках науковець робить це навмисно.
Боротьба із плагіатом у наукових роботах потребує багато часу та сил. Навіть якісно знайти copypaste «вручну» — практично нереально. Якщо змістовно оцінити роботу - це завдання для профільного експерта, то осягнути безмежні кількості текстів, які наразі доступні всім у відкритому доступі - це може виявитися напрочуд складним завданням навіть для групи науковців, вже не кажучи про часові затрати на це.
Нині, хоча і є прописані норми законів, однак часто бракує ефективних і налагоджених процедур оцінювання текстів на наявність різновидів академічного шахрайства. Крім цього, не слід забувати й про «людський фактор» — аналізувати текстові роботи й порівнювати їх з іншими науковими доробками задля виявлення порушень академічної доброчесності є нелегким завданням для однієї людини як технічно, так й інтелектуально.