Царь-колокол был отлит в 1735 году.
В 1730 году императрица Анна Иоанновна поручила Миниху найти в Париже мастера, который смог бы перелить разбитый колокол Григорьева. Нужно было перелить колокол с добавлением металла и доведением его веса до 10 тысяч пудов.За работу взялся Иван Федорович Моторин. Сначала была изготовлена небольшая модель колокола. После этого все чертежи, включая схему подъема колокола, были отправлены на утверждение в Петербург.
После согласования документов в 1733 году Иван и Михаил Моторины начали отливку колокола. Работы были закончены 25 ноября 1735 года
Культура Японії має велику кількість культурних надбань. Серед них прекрасні зразки образотворчого мистецтва давнини, шедеври архітектури і скульптури, світові пам'ятники японської поезії, літератури та драматургії, пам'ятки садового будівництва тощо. Поряд з ними існує багата спадщина японської культури релігійної та філософської думки, так званих культурних надбань
В острівній Японії сформувалися один народ, одна мова і одна культура. Основи цієї гомогенності були закладені в період Едо (1603 — 1867), коли країна проводила політику ізоляції від Заходу. Після реставрації Мейдзі 1868 року розпочалось свідоме будівництво японської національної держави, що сприяло уніфікації культури. Зокрема була проведена стандартизація японської мови, впроваджено єдину загальнонаціональну освітню і податкову системи, встановлено державну релігію синто, запроваджено військову повинність і створено єдину політичну систему цінностей на чолі з Імператором, символом нації. Ці заходи сприяли появі гомогенного національно-культурного простору. Його подальшій еволюції сприяв розвиток японської освіти та засобів масової інформації
Оспіваний у піснях та оповитий легендами, український вінок має багатовікову історію. Вперше про вінок згадується за часів шумерської культури — ХІІ-ІІІ ст. до н.е.
Нащадки шумерів, представники культури шнурової кераміки, залишили наступним поколінням чимало символів, серед яких міфічний знак богині Інанни — Іштар, що означає «ясне небо». Складається він з вінка — кола і вплетеної в нього стрічки, що створює два кінці, а також із шестипроменевої зірки в центрі.
Цікаво, що такий самий знак зображений на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Дослідники вважають, що український вінок — це спрощений знак Інанни, немов побажання мирного, ясного неба над головою того, хто його носить, оберіг від злих сил та нещасть.
Наші предки розуміли, що основна частина тіла людини, якою вона розуміє світ і впливає на нього, — це голова, тож створювали для неї вінки-обереги, які берегли від зурочень та недобрих чар. Не дивно, що на стародавніх зображеннях жінки-Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та віття.
Цікаво, що в різних регіонах України вінок називали по-різному: на Поділлі — коробуля, лубок, на Чернігівщині — теремок, на Гуцульщині — плетінь, косиця, на Переяславщині — гібалка тощо. Існували й загальнослов’янські назви —вінок, вянок, перев’язка, чільце.
Друже, а чи відомо Тобі, що вінок має складатись не більш ніж з 12-ти квітів? Зазвичай вінок робили не надто пишним, аби він охайно прилягав до голови.
З давніх-давен вінок був книгою душі молодої дівчини: мовою квітів вона висловлювала свої почуття, виражала душевний стан і «розповідала» про події, що відбулися у її житті.
Объяснение: