В нашей школе есть прекрасная традиция — раз в год проводить ярмарку. Но надо заметить, что ярмарка эта непростая. Каждый раз стараниями учителей и учеников она превращается в увлекательнейшее событие.
И в этом году мы не изменили своим традициям. На школьном дворе установили импровизированные прилавки — длинные столы, накрытые яркой тканью. Половину столов заняли товары, которые привезли для ребят гости нашей ярмарки. Были тут и новые учебники, и художественная литература для всех школьных возрастов. Красивыми стопочками были разложены тетради с яркими обложками, альбомы для рисования, нотные тетради. Каждый мог найти что-нибудь для себя.
Остальные столы были отданы в распоряжение старшеклассникам. Товар, который был выложен у них на столах, вызвал живой интерес у всех школьников. И неудивительно, ведь это были сувениры, которые ребята сделали своими руками.
Здесь аккуратно были разложены красиво вышитые салфетки, платки, вязаные варежки и кошельки. Все очень яркое, необычное. Было видно, что ребята старались. Как я узнала у нашего учителя труда, который был ответственным за проведение ярмарки, деньги, вырученные от продажи, пойдут на нужды школы. Будут закуплены новые книги для школьной библиотеки, игрушки для первоклассников. Несколько дней на переменках ребята радостно толпились возле столов с товарами. Никто не ушел домой без покупки.
Я уверена, что выскажу мнение всех учеников, если скажу, что проведение такой ярмарки приносит пользу не только ребятам, но и самой школе.
Еврісфей знав, що в Аркадії живе чудесна керинейська лань, послана богинею Артемідою на кару людям. Лань ця спустошувала поля. Саме її піймати і послав Еврісфей Геракла і звелів йому живою приставити її в Мікени. Ця лань була надзвичайно гарна, роги в неї були золоті, а ноги мідні. Наче вітер, носилася вона по горах і долинах Аркадії, не знаючи ніколи втоми.
Нарешті, Геракл досяг у погоні за ланню крайньої півночі — країни гіпербореїв і джерел Істру (Сучасний Дунай. Греки, погано знаючи північ Європи, думали, що Дунай бере свій початок на крайній півночі землі). Тут лань зупинилася.Знов почалась погоня. Гераклові вдалося тільки в Аркадії наздогнати лань. Навіть після такої довгої погоні не втратила вона. Геракл звалив чудесну лань на плечі і хотів уже нести її в Мікени, як стала перед ним розгнівана Артеміда і сказала:
— Хіба не знав ти, Геракле, що лань ця моя? Навіщо образив ти мене, поранивши мою улюблену лань? Хіба не знаєш, що не прощаю я образ? Чи ти гадаєш, що ти могутніший від богів-олімпійців?
З побожністю схилився Геракл перед прекрасною богинею і відповів:
— О, велика дочко Латони, не винуй ти мене. Ніколи не ображав я безсмертних богів, що живуть на світлому Олімпі; завжди шанував я небожителів багатими жертвами і ніколи не вважав себе за рівного їм, хоч і сам я — син громовержця Зевса. Не зі своєї волі переслідував я твою лань, а з наказу Еврісфея. Боги самі звеліли мені служити йому, і не смію я не послухатись Еврісфея!
Артеміда простила Гераклові його провину. Великий син громовержця Зевса приніс живою в Мікени керинейську лань і віддав її Еврісфею.
Я ЗНАЮ ЭТО МНОГО НО ЭТО ВСЯ ПОВЕСТЬ
Відповідь:
Від легенд про славетну столицю нашої рідної України, й до місцевих переказів про невеличкі міста та селища- увесь цей легендарний конгломерат переслідує одну, але дуже важливу мету: створити у людини поняття про Батьківщину- ,велику" й "маленьку". Тому для виховання патріотичних почуттів у дитини немає кращої ради, ніж знайомство з легендами про рідний край, про місто, в якому дитя народилось, та про інші селища України. Серед розмаїття народних легенд особливе місце займають легендарні перекази щодо походження, історії, етимології назв українських міст і сіл. Це зумовлено тою увагою, яку кожна сім'я, рід, будь-яка інша спільнота людей приділяє своїй історії. З одного боку - повага до пращурів та гордість за їх славетні дії; з іншого- заспокійливе відчуття приналежності до більш-менш значущої соціальної формації: легенди й перекази про міста та села створювались невідомими народними поетами, які зберігали історію роду, прикрашаючи ї чудовими дрібницями й подробицями, даючи змогу нащадкам насолодитися почуттям гордості за багату історію свого народу, пояснюючи походження географічних назв, дозволяючи прослідкувати родовід.