В 1985 г. в Японии издана книга «Мехатроника», в которой введено
это понятие как новое направление науки и техники в машиностроении. В
1988 г. издание переведено на русский язык и в предисловии к переводу
дано определение мехатроники как комплекса средств и принципов меха-
ники, электроники и информатики, синтез существующих технологий, эф-
фективно используемых для достижения конкретной цели [1].
В государственном образовательном стандарте РФ по направлению
«Мехатроника и робототехника» [2] приведено следующее определение:
мехатроника – это область науки и техники, основанная на синергетиче-
ском объединении узлов точной механики с электронными, электротехни-
ческими и компьютерными компонентами, обеспечивающими проектиро-
вание и производство качественно новых модулей, систем и машин с ин-
теллектуальным управлением их функциональными движениями.
Японские авторы не дали четкого определения мехатроники, считая
что синтез электроники и механики позволяет создавать машины нового
типа, которые можно назвать мехатронными устройствами. При этом они
четко определили их три основные составляющие: исполнительные орга-
ны, выполняющие функциональные технологические задачи, измеритель-
но-информационная система, с которой выполняется сбор необ-
ходимой информации о ходе технологического процесса, режимах работы
приводов и внешней среде (при необходимости). Третья составляющая
объединяет элементы обработки информации и базируется на вычисли-
тельной технике.
Объяснение:
Доба від початку великих географічних відкриттів до середини XVII ст. стала часом, коли в Європі розгорнувся технічний прогрес — з'явилася велика кількість різноманітних винаходів і технічних удосконалень. Європейці вже не запозичували винаходів, зроблених арабами, китайцями та індійцями, як було раніше, а самі робили відкриття, значно випереджаючи інші народи.
Одним із головних напрямків наукового пошуку європейців було вдосконалення джерел енергії та двигунів. Ясна річ, що головний “двигун” давніх часів — мускульна сила людини — залишався, і ніщо не могло його заступити. Саме людина обертала гончарне коло, пускала в рух різноманітні верстати. Проте людський розум, не відмовляючись від цього “двигуна”, зумів удосконалити інші механізми.
Було вдосконалено колесо, що приводило в рух водяний млин. Його діаметр сягав десятків метрів. Завдяки цьому на млинах у другій половині XVII ст. стали виробляти 37 кг борошна на годину (у ХІІ ст. виробляли 17 кг).Відчутні зміни стались у гірничодобувній справі. Видобуток вугілля і руди, з якої отримували залізо, мідь, срібло, належали до найдавніших занять. У XVI—XVII ст. у гірничодобувному виробництві вже використовували помпи для відкачування з шахт води, транспортери для підняття руди на поверхню, створювали в шахтах системи вентиляції. На міднорудних промислах Словаччини у XVI ст. вперше для доставки руди до місця переробки використовували вагонетки; їх тягли по дерев'яних рейках коні. Через деякий час цей винахід застосовували і в англійських кам'яновугільних копальнях. Згодом, в епоху парових двигунів, цю ідею використали для створення залізниці, замінивши дерев'яні рейки металевими. Заміна ручної праці кінською або механічною тягою дозволила значно збільшити продуктивність праці гірників.
У XVI—XVII ст. європейці вдосконалили існуючі технології плавлення металів. Зростання попиту на вироби з металу завдяки розпочатому освоєнню Нового Світу стимулювало пошук в збільшення їх виробництва, який розвивався у двох напрямках. По-перше, вдосконалили процес плавки і конструкцію плавильних печей. Наприкінці XІV ст. у країнах Європи почали використовувати доменну піч. Завдяки вдосконаленню процесу плавки навчилися отримувати чавун і високоякісну сталь. По-друге, розширили виробництво кам'яного вугілля, яке мало більшу температуру горіння порівняно з торфом і деревним вугіллям. Намагання здійснити заміну деревного вугілля кам'яним було пов'язано також із стрімким зменшенням у XVI ст. лісових масивів. Вперше за свою історію людина побачила, як унаслідок її діяльності стали зникати природні ресурси. Це спонукало міські власті розпочати регулювання використання лісів. Для потреб металургії відводилися окремі ділянки лісів, робилися нові посадки дерев, проте це не вирішувало проблеми.