Люди завжди хотіли передбачити своє майбутнє. Іноді прогнози їхні збувалися, але частіше – ні. Стали реальністю мрії про водні машини, польоти в космос та на інші планети. Та сьогодні ми знову мріємо!
гаючи за життям людей, я часто замислююсь над тим, що чекає наше людство в майбутньому. Іноді мені здається, що ніколи не буде воєн, що людина не долетить знищення всього живого на Землі.
Хочеться вірити, що всі люди будуть жити у злагоді з навколишнім світом, зі своєю совістю. Але виходячи на вулицю, я часто бачу нікому не потрібних дітей, старих людей. Часто бачу по телевізору катастрофи в шахтах, падіння літаків.
Гинуть люди, тварини, ріки. І тоді мені здається, що людство не має майбутнього. Однак будемо вірити, що матінка-земля і природа – вічні, що людська душа – безсмертна. І нехай щастям та радістю стане майбутнє часто нерозумних дітей-землян
«Бородино» - первое стихотворение М.Ю. Лермонтова, отданное им самим в печать и появившееся с его подписью, написано как отклик на двадцатипятилетие Отечественной войны 1812 года. Здесь Лермонтов попытался воспроизвести бородинские события посредством рассказа очевидца, участника сражения. Для печати Лермонтов выбрал Пушкинский журнал «Современник», где и было опубликовано это стихотворение, но уже после смерти Пушкина, в 1837 году. Первое обращение к теме Бородинского сражения – стихотворение «Поле Бородина» - ранний вариант стихотворения о Бородинской битве.
Люди завжди хотіли передбачити своє майбутнє. Іноді прогнози їхні збувалися, але частіше – ні. Стали реальністю мрії про водні машини, польоти в космос та на інші планети. Та сьогодні ми знову мріємо!
гаючи за життям людей, я часто замислююсь над тим, що чекає наше людство в майбутньому. Іноді мені здається, що ніколи не буде воєн, що людина не долетить знищення всього живого на Землі.
Хочеться вірити, що всі люди будуть жити у злагоді з навколишнім світом, зі своєю совістю. Але виходячи на вулицю, я часто бачу нікому не потрібних дітей, старих людей. Часто бачу по телевізору катастрофи в шахтах, падіння літаків.
Гинуть люди, тварини, ріки. І тоді мені здається, що людство не має майбутнього. Однак будемо вірити, що матінка-земля і природа – вічні, що людська душа – безсмертна. І нехай щастям та радістю стане майбутнє часто нерозумних дітей-землян