Ольга Матвеевна Авилова (10 сентября 1918, г. Бежица, ныне в черте Брянска, — 27 декабря 2009, Киев[1]) — советский и украинский хирург, учёный-медик в области торакальной хирургии и пульмонологии, педагог, доктор медицинских наук (1974), профессор (1975), заведующая кафедрой торакальной хирургии и пульмонологии Киевского медицинского института усовершенствования врачей (1975–1988)[2]. Лауреат Государственной премии СССР (1974)[3], заслуженный деятель науки УССР (1982). Заслуженный врач УССР (1962).
Основных отличий Ренессанса от Средневековья (которые, в общем-то, конец Средневековья собой и знаменуют) можно выделить три.
1) Разложение феодализма на всех уровнях: то есть политический переход к абсолютизму (во Франции и Англии уже в XVI веке вполне оформляется), новые экономические отношения и социальные отношения — развитие "третьего сословия" и его постепенный выход на первый план во многих регионах Европы. Это прослеживается даже в военной сфере: происходит закат рыцарства, неразрывно связанно с формированием феодальных отношений ранее.
2) Снижение роли церкви к связанных с религией областях жизни — что прежде всего включает Реформацию и итоги Тридцатилетней войны, конечно, но в целом процесс ещё более комплексный. Я придерживаюсь мнения, что именно глубокое влияние Ватикана на всех сферы жизни Европы является вообще главной отличительной характеристикой Средневековья. Ослабевать это влияние стало именно в эпоху Возрождение, а его полное исчезновение в середине XVII века — собственно, старт следующей эпохи, Нового Времени.
3) Формирование гуманизма как системы мышления. Это не тот гуманизм, что сейчас — это сама концепция того, что в центре у нас теперь стоит не Бог, а человек. Его развитие, его познание, его добродетели, пороки и потребности. Это кардинально отличается от типичного средневекового мышления, прямо связанного с христианской идеей бренности земной жизни и души как главной её задачи. Именно у эпоху Возрождения люди по-настоящему обратили внимание на самих себя, что и дало возможность добиться таких изменений в искусстве, например — хотя на самом деле во всех сферах, просто в этой нагляднее. При этом надо отметить, что гуманизм сам по себе не содержал противопоставления христианству, т.е. это не какая-то борьба за атеизм — это смена акцентов.
Духовність… Ми так часто чуємо це слово, але нечасто копаємо глибше, щоб знайти істинне його значення і цінність. Можна вважати, духовність – це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини. Багато письменників, видатних діячів культури давали своє обґрунтування даного поняття. Одні вбачали в цьому зв’язок із релігією, інші - творчу спрямованість чи самовдосконалення. Але скільки б різних значень не здобувало слово «духовність», воно все одно залишиться потрібним суспільству, завжди займатиме провідне місце в нашому житті. Відомий український письменник Олесь Гончар писав: «Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!...». Він був переконаний, що людина «з собором» в душі – це духовно багата особистість. Що ж означає вислів: «собор у душі»? Напевно, автор мав на увазі вміння боротися зі злом, дотримання високих моральних принципів. На мою думку, духовною людиною вважають ту особистість, яка робить свою душу схожою на «чистий кришталь»,тобто збирає не матеріальні скарби, а вічні. По-перше, людина, що дбає про духовне, завжди має повагу в суспільстві, а також знаходить справжнє щастя у житті. Загляньмо на сторінки української літератури. Як приклад можемо назвати головну героїню Наталку Полтавку із однойменної п’єси ІванаКотляревського. Виборний Макогоненко так характеризує дівчину: «Золото – не дівка!... яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, всіх старших…». Вихованість – це також вияв духовності, адже чемне ставлення до оточення ставить людину на щабель вище. По-друге, духовно багата особистість вміє пожертвувати власними інтересами заради державних. Наша історія славна постатями, що дбали про всебічний розвиток України, тернистим шляхом ішли до незалежності. Не можна не згадати про Марусю Чурай, життя якої до сьогодні залишається загадкою. Але їй приписують авторство пісень «Ой, не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки», «Котилися вози з гори». За переказами, своїм багатющим талантом Маруся Чурай неодноразово допомагала воїнам у боротьбі. Вона дбала про духовне життя народу, бо її твори відроджували почуття патріотизму у серцях українців. По-третє, духовно багата людина вміє любити ближнього, усім прощає, допомагає кожному, хто знаходиться поряд. На жаль, у сучасному світі такі поняття, як: «чесність», «милосердя», «доброта» - відходять у небуття. Багато людей збирають матеріальні цінності, гроші стають їхніми ідолами. Чому зараз газети переповнені негативними новинами про вбивство, ненависть, зло? Невже брат здатен підняти руку на брата, або діти - на рідних батьків? Людство забуло про очищення власних душ, про духовне збагачення, бо матеріальне повністю змінило їхній світогляд і зробило з них звичайнісіньких роботів. Та чи будуть такі особистості по-справжньому щасливі? Звичайно, ні, адже їхня скарбничка духовних цінностей порожня. Отже, намагаймося бути духовно багатими людьми, очищуймо власні серця від скверни, щоб вони сіяли, мов «чистий кришталь», адже особистості «з собором» у душах завжди вирізнялися з-поміж усіх, мали неабияку повагу та справжнє щастя!