Романтизм - це своєрідна реакція на Французьку революцію (Карл Маркс). Велика французька буржуазна революція завершила епоху Просвітництва. Письменники, художники, музиканти виявилися свідками грандіозних історичних подій, революційних потрясінь, що невпізнанно перетворили життя. Багато хто з них захоплено вітали зміни, захоплювалися проголошенням ідей Волі, Рівності і Братерства.
Але час йшов, і вони зауважували, що новий суспільний порядок далекий від того суспільства, настання якого передвіщали філософи XVIII століття. Наступила пора розчарування.
У філософії і мистецтві початку століття зазвучали трагічні ноти сумніву в можливості перетворення світу на принципах Розуму. Спроби піти від дійсності й у той же час осмислити її викликали поява нової світоглядної системи - Романтизму.
Романтики нерідко ідеалізували патріархальне суспільство, у якому бачили царство добра, щирості, порядності. Поетизуючи минуле, вони ішли в стародавні легенди, народні казки. Романтизм одержав у кожній культурі своє власне обличчя: у німців - у містику; в англійців - в особистості, що буде протиставляти себе розумному поводженню; у французів - у незвичайних історіях. Що об'єднало все це в один плин - романтизм?
Основною задачею романтизму було зображення внутрішнього світу, щиросердечного життя, а це можна було робити і на матеріалі історій, містики і т. д. Потрібно було показати парадокс цього внутрішнього життя, її ірраціональність.
Поняття та основні особливості романтизму
Романтизм (фр. romantisme) - ідейний і художній рух у європейській і американській культурі кінця XVIII - першої половини XIX ст. Романтизм виявив себе у всіх видах мистецтва, у філософії і гуманітарних науках. Романтизм виникло як протиставлення раціоналізму і бездуховності суспільства, естетиці класицизму і філософії Освіти. В основі романтичного ідеалу - воля творчої особистості, культ сильних пристрастей, інтерес до національної культури і фольклору, тяга до минулого, до далеких країн. Характерна риса романтичного світогляду - гострий розлад між ідеалом і гнітючою реальністю. Романтики шукали взаємопроникнення і синтезу мистецтв, злиття видів і жанрів мистецтва.
У пластичних мистецтвах романтизм найбільше яскраво проявився в живописі і графіку і практично не торкнувся архітектури, уплинувши тільки на садово-паркове мистецтво й архітектуру малих форм, що відбила екзотичні мотиви.
Представницька школа романтичного мистецтва склалася у Франції. Живописці Т. Жерико, Э. Делакруа знову відкрили вільну динамічну композицію і яскравий насичений колорит. Вони писали людей героїчних у моменти напруги їхньої духовної і фізичної сил, коли вони протистояли природним чи соціальним стихіям. У творчості романтиків у відомій мері ще збереглися стильові основи класицизму, але при цьому одержала велику волю індивідуальна манера художника.
Романтизм мав свої відмінні риси і різноманітні форми в мистецтві Німеччини, Австрії, Англії й інших країн. Наприклад, у творчості англійців У. Блейка й У. Тернера проявилися риси романтичної фантастики, спрямовані на пошук нових виразних рис.
Оповідання Євгена Гуцала "Лось" дуже схвилювало мене. Колись я бачив лося у зоопарку в нашому місті. Тварина дивилася на мене дивовижними чорними очима, мала величну поставу та великі красиві роги. Читаючи епізод, у якому хлопці визволили лося з льодяного полону, я дуже хвилювався за малих сміливців і водночас захоплювався їхньою мужністю. Я розмірковував, чи зміг би я вчинити так само. І дійшов висновку, що так, зміг би, інакше просто й бути не могло.
Напевно, кожному з нас знайоме дивне і прекрасне почуття єднання з природою, та зачарованість, легка тривога і радість, яку ми відчуваємо ігаючи за тваринами чи рослинами. Мені здається, що в природі ховається якась загадка, яку неможливо осягнути розумом, загадка самого життя. Можна лише відчути її серцем.
Але, на жаль, є люди, які мають жорстоке та черстве серце. Таким є чоловік, який убив лося. Дивно... Леви, тигри, вовки вважаються хижаками, великі тварини часто лякають людей. Точніше, це люди лякаються великих тварин. Але ж у житті виходить навпаки: навіть могутня та хижа тварина виявляється беззахисною перед людиною. А людина часто стає ще більшим хижаком, хоча не має іклів чи пазурів... Тварини вбивають задля власного життя, щоб їсти, щоб вижити. Навіщо ж убивають люди? Часто не для їжі, а через якесь нелюдське прагнення крові, через бажання показати свою силу у нечесному двобої із беззахисною твариною. Адже хіба може захистити себе лось від зброї? Навіть не стільки від зброї, скільки від якоїсь ненормальної, нелюдської жорстокості? Не може...
Я гадаю, що кожен, хто прочитав оповідання Євгена Гуцала, запам'ятає його назавжди. Бо неможливо поставитися байдуже до подій, описаних автором. Мені сподобалося оповідання. Я сподіваюсь, що воно до нам виховати в собі дбайливе ставлення до природи, навчить ніколи не кривдити рослин та тварин, бо вони уособлюють усе життя на нашій землі, містять у собі одвічну загадку всього живого...