(фр. postimpressionisme, від лат. post – після та імпресіонізм).
Під цим терміном об’єднують творчість ряду художників (переважно французьких), що працювали з 80-тих років XIX ст. до початку XX ст.
Вперше цей термін застосував англійський критик Роджер Фрай для означення різних напрямів у мистецтві Франції з 1880 до 1905 р. Це було своєрідною реакцією на імпресіонізм.
Початок постімпресіонізму – криза імпресіонізму в кінці XIX ст. Тоді, в 1886 році, відбулася остання виставка імпресіоністів, де були вперше показані твори постімпресіоністів. Тоді ж був опублікований «Маніфест символізму» французького поета Жана Мореаса.
Деякий час імпресіонізм та постімпресіонізм (попри свою назву), існують паралельно.
Видатні представники: Вінсент Ван Гог, Поль Сезанн, Поль Гоген.
Майже всі вони починали як імпресіоністи, але пізніше відійшли від цього і створили кожен свою власну манеру живопису. При цьому не утворюється спільної творчої групи. Вони працювали окремо. Поль Сезанн жив у провінції, Поль Гоген взагалі покинув Францію та поїхав на Таїті. Пробував всіх об’єднати лише Ван Гог, але це йому так і не вдалося.
Постімпресіонізм містить різні творчі системи і техніки, що об’єднуються лиш тим, що вони відштовхувалися від імпресіонізму. Творчість цих художників вплинула на подальший розвиток образотворчого мистецтва. Їхня діяльність заклали основу для багатьох тенденцій мистецтва ХХ ст.
Художники використовували відкриття імпресіоністів у області кольору, композиції, техніки живопису, роздільного мазку та ін.
Майстри постімпресіонізму шукали більш співзвучні для епохи засоби виразності:
· Сера вивчав проблеми сприйняття світла і кольору;
· Сезанн цікавився стійкими закономірностями кольорових поєднань та форм;
· Гоген створив так званий "синтетизм";
· Ван Гог будує свої твори на яскравій кольоровій гаммі, виразному малюнку і вільних композиційних рішеннях.
На відміну від імпресіоністів – прагнуть втілити не короткі миті, а більш тривалі стани життя.
Застосовують декоративну стилізацію.
Предмети на їхніх картинах лише ззовні нагадують те як вони виглядають в реальності, але не ідентичні їм. Вони перетворюються митцем. Колір, лінії, форми стають засобами для передачі індивідуальності художника, його почуттів та думок.
Для цього об’єкт розкладався на складові частини, які ретельно вивчалися. Потім художник видозмінює їх. Подібний ефект досягався за до техніки грубого мазка.
П. Гоген, порівнюючи мистецтво з дзеркалом, стверджував, що в його творах відбивається не зовнішній вигляд фігур, що зображаються, а духовний стан художника. Тобто, тепер метою стає самовираження, а не наслідування природі. П. Сезанн називав своє мистецтво «роздумами з пензлем в руках». Постімпресіоністи хотіли повернути мистецтву те, від чого відмовилися імпресіоністи – зміст, роздуми, відновити зв’язки з художніми традиціями минулого, в тому числі класичними.
При цьому художники послідовно відмовляються як від ідей імпресіоністів, так і від канонів академічного мистецтва.
Постімпресіоністи випередили свій час і сучасники не розуміли творчості більшості з них. Як правило вони помирали в скруті і визнання приходило до них після смерті.
Эритроциты или красные кровяные тела, по количеству значительно превышают лейкоциты и тромбоциты крови. Кроме человеческого организма, они имеются у всех позвоночных и у некоторых видов беспозвоночных живых существ.
Эритроцитарные клетки образуются в костях черепа, костном мозге, позвоночнике и ребрах. В детском возрасте имеется еще одно место синтеза — концы длинных трубчатых костей ног и рук. Разрушение состарившихся эритроцитов происходит в печени и селезенке. Они живут в среднем 3 месяца. Любые процессы, нарушающие «производство» или повышающие разрушение эритроцитов, приводят к болезни. В крови постоянно имеется около 3% ретикулоцитов. Это клетки-предшественники созревающих эритроцитов. Присутствие более «ранних» прародителей означает патологию.
Постімпресіонізм
(фр. postimpressionisme, від лат. post – після та імпресіонізм).
Під цим терміном об’єднують творчість ряду художників (переважно французьких), що працювали з 80-тих років XIX ст. до початку XX ст.
Вперше цей термін застосував англійський критик Роджер Фрай для означення різних напрямів у мистецтві Франції з 1880 до 1905 р. Це було своєрідною реакцією на імпресіонізм.
Початок постімпресіонізму – криза імпресіонізму в кінці XIX ст. Тоді, в 1886 році, відбулася остання виставка імпресіоністів, де були вперше показані твори постімпресіоністів. Тоді ж був опублікований «Маніфест символізму» французького поета Жана Мореаса.
Деякий час імпресіонізм та постімпресіонізм (попри свою назву), існують паралельно.
Видатні представники: Вінсент Ван Гог, Поль Сезанн, Поль Гоген.
Майже всі вони починали як імпресіоністи, але пізніше відійшли від цього і створили кожен свою власну манеру живопису. При цьому не утворюється спільної творчої групи. Вони працювали окремо. Поль Сезанн жив у провінції, Поль Гоген взагалі покинув Францію та поїхав на Таїті. Пробував всіх об’єднати лише Ван Гог, але це йому так і не вдалося.
Постімпресіонізм містить різні творчі системи і техніки, що об’єднуються лиш тим, що вони відштовхувалися від імпресіонізму. Творчість цих художників вплинула на подальший розвиток образотворчого мистецтва. Їхня діяльність заклали основу для багатьох тенденцій мистецтва ХХ ст.
Художники використовували відкриття імпресіоністів у області кольору, композиції, техніки живопису, роздільного мазку та ін.
Майстри постімпресіонізму шукали більш співзвучні для епохи засоби виразності:
· Сера вивчав проблеми сприйняття світла і кольору;
· Сезанн цікавився стійкими закономірностями кольорових поєднань та форм;
· Гоген створив так званий "синтетизм";
· Ван Гог будує свої твори на яскравій кольоровій гаммі, виразному малюнку і вільних композиційних рішеннях.
На відміну від імпресіоністів – прагнуть втілити не короткі миті, а більш тривалі стани життя.
Застосовують декоративну стилізацію.
Предмети на їхніх картинах лише ззовні нагадують те як вони виглядають в реальності, але не ідентичні їм. Вони перетворюються митцем. Колір, лінії, форми стають засобами для передачі індивідуальності художника, його почуттів та думок.
Для цього об’єкт розкладався на складові частини, які ретельно вивчалися. Потім художник видозмінює їх. Подібний ефект досягався за до техніки грубого мазка.
П. Гоген, порівнюючи мистецтво з дзеркалом, стверджував, що в його творах відбивається не зовнішній вигляд фігур, що зображаються, а духовний стан художника. Тобто, тепер метою стає самовираження, а не наслідування природі. П. Сезанн називав своє мистецтво «роздумами з пензлем в руках». Постімпресіоністи хотіли повернути мистецтву те, від чого відмовилися імпресіоністи – зміст, роздуми, відновити зв’язки з художніми традиціями минулого, в тому числі класичними.
При цьому художники послідовно відмовляються як від ідей імпресіоністів, так і від канонів академічного мистецтва.
Постімпресіоністи випередили свій час і сучасники не розуміли творчості більшості з них. Як правило вони помирали в скруті і визнання приходило до них після смерті.