1) Это всегда акт, конкретный вариант поведения человека. Оно характеризуется действием (например, хулиганство) или бездействием (например, умышленное неисполнение должностным лицом приговора, определения или постановления суда). Не могут считаться правонарушением мысли, чувства, политические и религиозные воззрения, не выраженные в действиях.
2) Это не просто поведение, а волевое поведение человека: действия, зависящие от воли и сознания участников, осуществляемые ими добровольно. Нельзя назвать правонарушением поведение, не контролируемое сознанием, или поведение, совершаемое в ситуации, лишающей человека выбора иного варианта поведения, кроме противоправного.
3) Это виновное деяние, то есть деяние, совершая которое индивид сознаёт, что действует противоправно, виновно (с умыслом или по неосторожности), нанося своим поступком ущерб общественным интересам.
4) Это действие противоправное, нарушающее требование норм права. Это или нарушение запретов, или невыполнение обязанностей, или использование права вопреки его назначению (злоупотребление правом). Воздержание от активной реализации права правонарушения собой не представляет. Границу противоправности устанавливает государство. Любое правонарушение противоправно, однако не всякое противоправное поведение — правонарушение.
5) Это общественно опасное деяние, так как ставит под угрозу нормальное развитие и функционирование происходящих в рамках конкретного общества отношений. Общественная опасность — основной объективный признак, отграничивающий правомерное поведение от противоправного.
6) Всегда порождает вредоносные последствия. Всякое правонарушение наносит вред интересам (имущественным, социальным, моральным, политическим и т. п.) личности, общества, государства.
Ламати списи навколо питання, якій літературі - українській чи російській - належить Микола Гоголь сьогодні є недоречним, вважає літературний критик Костянтин Родик. Це все одно, що сперечатися про культурну приналежність Франца Кафки - чеського письменника єврейського походження, який писав німецькою мовою. Щодо Гоголя, то він, зазначає Костянтин Родик, приречений був усе життя коливатися між великодержавністю і своїм українським походженням. «Якщо раціонально він схилявся до підтримки самодержавства, до підтримки імперської ідеї, то в підсвідомості він залишився тим співцем України, яким ми його бачимо, наприклад, в ранній редакції «Тараса Бульби». У Гоголя ще за життя було багато недоброзичливців, які вважали, що він показав Росію (особливо в «Мертвих душах» і «Ревізорі») з негативного боку. Це свідчить про такі прориви його підсвідомого українства, які Гоголь у собі притлумлював». Однак вираз про те, що вся російська література вийшла з Гоголівської «Шинелі», є на загал правдивим, вважає літературний критик.
Гоголя можна вважати першим невротиком у слов’янських літературах, стверджує письменник Андрій Бондар. Хворобливі фантазії Миколи Васильовича вилилися в терпкий різнокольоровий містично-реалістичний коктейль його творів. Причому теплі, соковиті тони присутні у його доробку на українську тематику, а у більш жорсткі, чорно-білі кольори розфарбовані твори петербурзького періоду. «Людина з невротичним темпераментом може дуже часто змінювати свої настрої і змінювати ставлення до своєї творчості», - говорить Андрій Бондар.
ответ к заданию по физике
