Правительство хотело сделать из людей "зомби", сделать всех одинаковыми. Жизнь должна была быть беззаботной и тупой, люди общались бы только с "семьей" со стен. А книги дают людям новые знания, эмоции, а вместе с эти могли возникнуть противоречия, разные взгляды, споры между населением. Это не нужно было правительству, поэтому был приказ сжигать любые книги. Одним словом - тотальный режим над сознанием человека, уничтожение его, как личности и как индивида со своим внутренним миром, эмоциями, знаниями.
Людство майбутнього в оповіданні Р.Д. Бредбері «Усмішка»: зруйновані міста; дороги, понівечені від бомбардування; радіоактивні поля; одяг із грубої мішковини; «свята» ненависті та руйнації; ненавидять минуле; відмова від цивілізації; надія на відродження «нової» цивілізації («з’явиться людина з душею…, в якої душа горнеться до гарного…»).
Рей Бредбері, як і Леонардо да Вінчі, мріяв про духовно тлене людство, про велич людини, її моральне відродження, про перемогу добра над злом, краси над ненавистю. Проте реальна дійсність вимагала від нього показати жахливий стан людства і його темне майбутнє. Зазираючи на кілька століть уперед, Бредбері дає трагічні відповіді на запитання, що висунув у своєму мистецтві Леонардо да Вінчі: людина й людство прямують хибним шляхом, вони втрачають все світле, піднесене, прекрасне. Однак, як і його великий попередник, Бредбері вірить у духовне відродження людини. Якщо в серці хоча б однієї людини перемагає добро: світ ще не загинув, людство ще може врятуватися.
Духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.
