Відповідь:
Цю новелу вирізняє динамічний сюжет і зразкова композиція. О. Генрі використав свій улюблений прийом побудови сюжету — несподівана кінцівка, однак цього разу ще й з подвійною розв'язкою. Отже «Останній листок» має дві сюжетні лінії, одна з яких розповідає про життя і хворобу молодої дівчини Джонсі, а друга — про старого художника-невдаху Бермана та його шедевр. Спочатку здається, що головною сюжетною лінією є хвороба дівчини, але насправді це самовідданий вчинок Бермана, на який ніхто не очікував. Обидві сюжетні лінії набувають несподіваного розв'язання в кінці новели, коли стає відомо чим пожертвував старий художник заради порятунку молодої дівчини, яка вже втратила надію на одужання і віру в себе. Ніхто навіть не міг сподіватись, що саме Берман врятує життя Джонсі, ще й втративши своє. Завдяки такому прийому автор тримає читача в напрузі аж до кінця новели. Образ Бермана кардинально змінюється, він виростає в очах читача завдяки вчинку самопожертви, врятувавши життя, створивши свій перший і останній шедевр. Через образ Бермана автор розкриває найкращі риси характеру, притаманні людині, зокрема почуття любові до інших, небайдужість до чужого горя, взаємовиручка.
Описане в «Останньому листку» психологічне підґрунтя, на якому зав'язується сюжет — не авторська вигадка, а науково доведений факт. Ще з кінця XIX століття психіатри звернули увагу на зв'язок між психологічним станом людини і фізичним станом її здоров'я. Для багатьох хвороб було доведено можливість виникнення на тлі стресу, депресії. Позитивне або негативне самонавіювання також відіграє важливу роль у динаміці одужання: статистично доведено, що позитивно налаштовані оптимістичні люди, особливо за підтримки близьких, одужують швидше, ніж песимісти або самотні особи. Втім, у цій новелі присутня й наукова неточність. Заради художньої образності О. Генрі описав листопад на плющі, хоча в дійсності ця ліана є вічнозеленою.
Пояснення:
Отличительной чертой тасмолинской куль¬туры являются своеобразные погребальные памятники — курганы с «усами». Это надмогильный комплекс, состоящий из основного кургана большого размера, примыкающего к нему с восточной стороны малого кургана и отходящих от него на восток двух невысоких каменных гряд шириной 1,5-2 м и длиной 20-200 м. Каменные гряды имеют форму полудуг и нередко в начале и конце ограничены круглыми каменными сооружениями курганного типа. Таким образом, в курган с «усами» входят три сооружения: большой курган с погребением человека, малый обычно с захоронением коня и глиняным сосудом и каменные гряды. Основной курган содержит в себе погребение с разнообразным инвентарем. Малый курган не имеет могильной ямы. Под его насыпью на уровне погребенной почвы (на материке) обычно находят конский скелет или отдельные его кости (череп, конечности), а в восточной части — один, реже два глиняных сосуда. Описанный тип кургана с «усами» наиболее распространенный, встречаются и его варианты. Например, сдвоенные курганы, когда малый курган расположен не с восточной, а с южной от большого кургана стороны. В этом случае они, как правило, одинакового размера. Лишь в одном случае малый курган сооружен на вер¬шине большого, но всегда присутствуют три составных комплекса.
Объяснение:
ау
пойдёт?