Симфония была в основном написана Бетховеном в 1799—1800 гг.,Симфония написана для 2 флейт, 2 гобоев, 2 кларнетов в строе C и D, 2 фаготов, 2 валторн в C и F, 2 труб в C, литавр и стандартного состава струнных. Симфония состоит из четырех частей:Adagio molto — Allegro con brio;Andante cantabile con moto;Menuetto (Scherzo): Allegro molto e vivace;Adagio — Allegro molto e vivace.
Первая часть
12-тактное вступление воспринимается зачастую как музыкальная шутка, которая, в действительности, может быть результатом бетховеновских музыкальных экспериментов: она состоит из последовательности аккордов в различных тональностях, отчего слушатель осознает настоящую тональность произведения лишь постепенно. Этот прием, объективно очень интересный и новаторский на тот момент, натолкнулся на непонимание критиков и большей части аудитории: «… такое начало непригодно для открытия большого концерта в многолюдном оперном театре». Темой первой части является шеститактовая фраза, очень удачно, в моцартовской манере, разрабатываемая автором.
Вторая часть
Эта часть исполняется значительно быстрее, по сравнению с обычным темпом анданте, и ближе, в этом отношении, к moderato. Она начинается с нежной мелодии, которую выводят вторые скрипки, к которым постепенно добавляются другие инструменты. Затем эта тема, которую композитор мастерски разрабатывает фугой (прием фугато), чередуется с другой, более светлой и беззаботной, мелодией. Тональность andante — фа мажор, субдоминанта основной тональности произведения, до мажор. Во второй части особо интересен аккомпанемент литавр piano, позднее ставший заурядным приемом, но появившийся впервые лишь у Бетховена.
Третья часть
Озаглавленная как menuetto (который является стандартной «танцевальной», третьей частью в симфониях Моцарта и Гайдна) эта часть в действительности представляет собой намного более живое по темпу scherzo (ит. шутка). В этой перемене заключается основное новаторское содержание симфонии.
Четвертая часть
Начинается неполными гаммами C major, которые исполняются в медленном темпе, сперва лишь три ноты, затем четыре, пять, шесть и наконец полная гамма из семи нот, сыгранная в два раза быстрее, знаменует собой настоящее начало финальной части.
Подробнее - на -
Найчастіше літературу визначають як колекцію художніх творів. Але насправді, література — щось більш розвинене і багате. Література є мистецтво, багате і велике. Література дозволяє людям розвиватися. З її до ми дізнаємося багато чого: історію, звичаї та уявлення про життя людей минулих поколінь та інших народів. Без літератури наша мова була б бідною і порожньою.
За до літератури людина розвивається. Люди складають енциклопедії для передачі інформації майбутнім поколінням, тим самим передаючи наукові відомості. Таким же шляхом в наш час прийшов фольклор, він пройшов через багато століть, і це лише позитивно впливало на його вміст. Це ще раз доводить безсмертність, велич і могутність літератури як мистецтва.
Дуже важливо знати не тільки рідну українську літературу, а й твори зарубіжних письменників різних країн. Адже і вітчизняна, і зарубіжна література надає нам найглибший, найбільший життєвий досвід. Вона розвиває в людях не тільки почуття прекрасного, а й розуміння реального життя, усіх його складнощів. Зарубіжна література служить провідником до інших народів і в інші епохи, розкриває перед нами серця та душі найрізноманітніших людей. Література робить нас більш мудрими.
Все це дають нам уроки зарубіжної літератури, все це ми отримуємо, уважно читаючи твори відомих зарубіжних письменників, заглиблюючись у всі дрібниці. Але таке можливо лише тоді, коли людина вчиться і читає з задоволенням, а не тільки тому, що так треба. Це можливо тільки тоді, коли людина відчуває, що той чи інший твір їй подобається, а автору є що сказати своїм читачам, є чим з ними поділитися.
Деякі твори, особливо твори зарубіжної класики, інколи недостатньо прочитати один раз, щоб зрозуміти їх сенс. Тільки на другий, третій раз розумієш, наскільки вони видатні, наскільки вони актуальні для будь-якого часу.
