Экономические
Предмет. В статье рассматривается экономическое развитие России во второй половине XIX начале XX века. В этот период капитализм сформировался как самостоятельная формация. Усиление позиций тяжелой индустрии, широкое использование труда наемных работников, концентрация производства и капитала, акционирование привели к монополистической стадии развития капитализма. Цели. Показать специфику и особенности капиталистического развития России и усиление ее индустриальной мощи. Бедная капиталами страна прибегала к иностранным инвестициям и займам, получаемым под российский хлебный экспорт. Появились новые промышленные регионы на юге страны. Специфика монополистического периода развития состояла в сохранении пережитков феодализма и этатизме. Методология. В данной работе на основе проблемно-хронологического и статистического методов рассматриваются достижения, успехи и просчеты развития капиталистических отношений Российской империи в различных отраслях народного хозяйства. Результаты. Решающими предпосылками российской модернизации на рубеже XIX-XX вв. были строительство железных дорог, денежная реформа С.Ю. Витте по введению золотого рубля, создавшая благоприятный инвестиционный климат, обеспечившая приток иностранного капитала в Россию, и проникновение капиталистических отношений в деревню. Выводы. Главной формой модернизации России стала индустриализация, проводившаяся за счет деревни. В начале ХХ в. экономический кризис ускорил монополизацию ряда отраслей. В России окончательно сложились синдикаты, тресты и концерны. В начале ХХ в. Россия имела самые высокие темпы роста производства по сравнению с развитыми европейскими странами. Однако по размеру душевого дохода Россия заметно отставала от передовых стран. При этом сохранялось отсталое сельское хозяйство. Поступательное развитие России прервала Первая мировая война. Полученные выводы находят применение в лекциях и семинарах базовых курсов «Экономическая история» и «История России».
Тільки правильний підхід до природи, розумне використання її багатств, правильне усвідомлення її ролі дає змогу сучасному людству духовно не бідніти і отримувати від неї сили
Природне середовище було, є і буде незмінним партнером людини в їх повсякденному житті. Ми черпаємо із скриньки природи всі наші багатства. Природа, її краса і велич залишаються нашим головним скарбом, нашою святинею, якій непідвладні час, мода…
В. О. Сухомлинський стверджував, що сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумною, глибоко морально, непримиренною до зла. Однак разом з культурою, людським впливом проявляється сила настільки сильно, що неможливо це не помічати. Тільки активна взаємодія з природою здатна виховувати найкращі людські якості.
Свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності екологічної культури, широких екологічних знань, які повинні формуватись, починаючи з дитинства. Знання екологічних норм, закономірностей розвитку природи, знайомства з загадковим світом тварин, рослин, з особливостями їх поведінки, проблемами, які виникають в їх житті, дуже часто з вини людини, дадуть можливість кожному відчути особисту відповідальність за майбутнє природи.