ответ:Важнейшим направлением деятельности доминиканцев было углублённое изучение теологии с целью подготовки грамотных проповедников. Центрами ордена стали Париж и Болонья — два крупнейших университетских города Европы. В 1221 году доминиканцы имели 70 монастырей, в 1256 году в ордене было 7000 монахов.
Объяснение:
Испанский монах Доминик (1170–1221), активный участник крестового похода против альбигойцев, в 1215 году основал в Тулузе монашеский орден для борьбы с еретиками на юге Франции. В 1216 году папа Гонорий III утвердил орден доминиканцев и предоставил ему чрезвычайные полномочия в борьбе с ересью. Доминиканцы быстро расширили пределы своей деятельности и охватили ею значительную часть Западной Европы. Через 15 лет после основания своего первого монастыря они уже располагали 60 монастырями. «Забота о душах» и борьба с ересью проводились доминиканцами с железной настойчивостью и жестокостью. Орден требовал предоставления ему строжайшего надзора над всем образованием. Доминиканцы прибирали к своим рукам обучение богословию и схоластике и не допускали никакого «вольнодумства». Они основали собственные учебные заведения (в том числе в Болонье, Кёльне, Оксфорде), завладели богословскими кафедрами в университетах Парижа, Падуи, Праги и др. Из доминиканских школ вышло немало известных инквизиторов, в еще большей степени орден являлся поставщиком низшего и среднего персонала инквизиционных судилищ (в 1232 году инквизиция была передана в руки доминиканцев). Гордясь своей рабской угодливостью и «собачьей» верностью папскому престолу, доминиканцы называли себя псами Господними. С XIII века орден развернул широкую миссионерскую деятельность, основал множество монастырей вне Западной Европы (в частности, под Киевом на Руси, в Персии и Китае). После основания в XVI веке ордена иезуитов доминиканцы постепенно утратили прежнее значение.
внизу
Объяснение:
єдиний роман Оскара Вайльда, найвідоміший та найпопулярніший його твір. Вперше виданий 20 червня 1890 року. Друга редакція, у якій автор дещо доповнив та змінив твір, дописав нові розділи, вийшла у квітні 1891 року.
Роман розповідає про молодика на ім'я Доріан Грей, який став натурником для портрета художника Безіла Голворда. Перебуваючи під враженням від фізичної краси Доріана, Безіл невдовзі закохався у нього, вважаючи, що Доріанова краса породжує нові тенденції у його творчості. Розмовляючи у Безіловому саду, Доріан зустрічає лорда Генрі Воттона, Безілового друга, який незабаром захопив юнака своїми світоглядними ідеями. Підтримуючи одну з нових ідей гедонізму, лорд Генрі вважає, що єдиною річчю у світі, задля якої варто жити, є краса. Усвідомлюючи, що одного дня його краса зблідне, Доріан бажає прикувати свою душу до картини, бажає, щоб картина, намальована Безілом, старіла, а він залишався молодим завжди. Бажання Доріана здійснюється, що врешті приводить його до аморального життя. На картині відображалися всі вчинки Доріана, як би вони мали відбитися на його душі і тілі.