Эбел йиго жив-жив инсанасул цохIо гурони йикIунарей, сунцаниги, сундухъниги хисуларей хазина. Эбелалъ гьитIинаб къоялдаса нахъе балугълъиялде щвезегIан лъимералъе хъулухъ гьабула. Щиб миллаталъул ватаниги, кинаб ракьалда ватаниги инсанасе бищун хирияб жо щибилан гьикъани жаваб цо буго «Эбел». Киниялда бугеб лъимералъги, гIолилазги, херазги, рохаразги хIинкъаразги, къварилъаразги абула гьеб къокъаб амма магIна гъваридаб гьеб рагIи. Дидаги дица нахъе тараб гьитIинабго лъалкI эбелалъул бухIиги, чIухIиги, ургъелги, анищги гъорлъ жубараб бугилан ккола дида. Дун налъулав вуго кидаго ва кив вугониги эбелалда цеве.
Дун кодой вачарай, каранде къарай,
Керен дие кьурай, гIезе гьавурай,
Кинидахъ гIодой чIун ахх бачунаго,
Чанги сардал дие гIолон рорчIарай.
Баба бокьиларо дур беразда дий,
Рохалил гурони магIу хулизе,
Баба бокьиларо дур гIиналдаги,
Гьуинаб гурони калам рагIизе.
Эбелалъул гIадаб гIажаибаб ракI батилин кколаро дида. Гьелда гIадин лъималазда гурхIизеги, ургъел гьабизеги, йохизеги, гIодизеги, тIалаб гьабизеги цогидазухъан бажарулеб батилин кколаро. «Эбелалъул хIатIикь букIуна алжан »,- ан абула. Батизеги гьедин батила гьеб. Эбелалъул адаб-хIурмат рехун тарав чи гьев ккола хIалихьат, квешаб гIамалалъул чи. Амма гьединал гIемер гьечIо.
Гьаниб дие бокьун буго бицине дирго эбелалъул хIакъалъулъ. Эбел ккола дие бищунго кIудияб хазина. Эбелалъ дида малъула лъазе тIадабщинаб. Дир эбел йиго цIодорай, гIакъилай, пагьму кIудияй, гIадамазда гъорлъ берцинго кIалъазе ва йикIине лъалей. Дие бокьилаан гьелъ жиндирго сахлъи цIунизе, халатаб сонилаб гIумру гьелъул букIине, гьелъул рекIелъ ругелщинал мурадал тIуразе ва нижедаса йохун йикIине. Дир гIадинай хIеренай, хIасратай, калам гьуинай эбел лъилго йигодай? Эбелалъ абураб нухда хьвадани гьев чи киданиги мекъи ккезе гьечIо, гьеб дидаго бихьараб жо буго. Дие дирго эбел ккола ракI бащадай гьудуллъунги. Гьелъие дица рекIел ургъалаби рикьула, цинги гьелъ дидаги бицуна кин-щиб гьабилебали. Эбелалъе лъимер ккола бищунго кIудияб хазина. Эбелалъул лъикIлъиялъулги гьелъул хIеренлъиялъулги бицун бахъунаро.
Дица умумузе гьарула чорхое сахлъи, халатаб гIумру, рохалилаб гуреб хабар рагIугеги гьезда. Эбелалъ лъимералда квешаб жо малъуларо.
Дир хIеренай эбел, хIасратай эбел,
ГIакълу-лъай нижеда малъарай эбел,
Эбел, дур берцинлъи борцунеб роцен
Жеги бахъун гьечIин тола нижеца.
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.