Завдяки казкам ми можемо мандрувати чарівними світами, а часом і створювати свої власні. Дорослим в їхньому повсякденному житті часом не вистачає чогось надзвичайного. «Мандрівний замок Хаула» Діани Вінн Джонс саме те, що потрібно у такому випадку. За до книг ми часто намагаємось втекти від реальності. А якщо це книга про вигаданий, наповнений магічними речами світ, то ще й повертатись назад не захочеться.
Діана Вінн Джонс створила чарівний світ, в якому існує кілька магічних порталів, що ведуть до паралельних реальностей. В цьому світі звичними є чоботи-скороходи, люди легко можуть стати учнями чарівника, опудала оживають, а яєчню вам приготує вогняний демон, що живе у каміні. А ще, читаючи «Мандрівний замок Хаула», ви не просто перенесетесь в чарівний світ, а й забезпечите себе гарним настроєм. Чудове почуття гумору авторки не раз примусить вас посміхнутись.
Легко розрізнити, що добре, а що погане. Важливо зрозуміти своє місце і знайти себе. Все як в реальному житті. Герої книги, навіть позитивні, наділені різноманітними властивостями характеру, що не завжди їм допомагають. Добра і розумна дівчинка може не витримати і накричати на відьму, поважна літня жінка дозволяє собі говорити дурниці, не думаючи про наслідки, а могутній чарівник інколи буває таким телепнем. Ми всі не ідеальні, потрібно про це пам’ятати і вчитись на своїх помилках.
«Мандрівний замок Хаула» – книга про добро і зло, про сім’ю і кохання, про наші звичні переживання, перенесені у чарівний світ. Вона розрахована на дітей середнього шкільного віку. Але це не означає, що дорослим зась. Ми всі залишаємось дітьми, і так інколи сподіваємось на диво.
Тож беріть книгу, кота, горнятко кави, загортайтесь у плед і мандруйте чарівними світами. А якщо ви зробите це разом зі своїми дітьми, то це вже і буде маленьке диво.
Объяснение:
Когда я приехал в деревню к бабушке, меня ждал сюрприз. Правда, не могу сказать вот так сразу приятный он или нет, но вот неожиданный, это точно.
Войдя в домик, я увидел сидящего на диване парнишку лет тринадцати. У него было очень милое лицо, чем-то он даже смахивал на девочку, рыжие волосы прекрасно гармонировали с ярко-голубыми глазами. Но у него совсем не было конопушек, у него была очень светлая кожа, словно фарфор. Длинные ресницы в цвет волос, немного вздернутый кверху маленький носик, худощавое телосложение, но лишь пустой, безразличный взгляд мешал ему быть самым милым созданием, что я когда-либо видел. Да, именно взгляд сменял весь этот милый вид на какой-то отстраненный от всего мира, я даже не смог понять как мне отреагировать, как его поприветствовать, как с ним заговорить…