Найвидатніший поет епохи Октавіана Августа — Публій Вергілій Марон — народися 15 жовтня 70 року до н, е. у селищі Анди неподалік Мантуї. Майбутній засновник «золотої латини». За походженням був вельми незнатного: його батько (за одною версією) був гончарем, чи (за другою версією) поденним робітником у державного чиновника Магія, з дочкою якого він згодом одружиться. Завдяки наполегливій праці батька та фінансовій підтримці тестя сім’я Вергілія досягла певних статків, що дозволило не тільки дати синові добру освіту, але й залишити йому у спадок невеличкий маєток поблизу Мантуї. Освіту Вергілій здобував у риторичних школах Кремона, Медіолана й Рима. Не маючи ораторських здібностей, він лише один раз виступив у суді, а потім повернувся до батьківського маєтку, де займався сільським господарством і літературною працею. Перші вірші молодого поета привернули увагу впливового на той час державного діяча, оратора та історика Асінія Полліона, який між іншим, цікавився і літературою. Саме він допоміг Вергілію повернути свій маєток, який було конфісковано в ході кампанії надання земельних наділів колишнім воїнам, звільненим у запас. Для цього Асінію Полліону довелося особисто звернутися до Октавіана Августа. У період з 50 до 41 років були видані «Еклоги», більш відомі під назвою «Буколіки». Збірка, що складалася з 10 віршів-еклог, представляла собою адаптацію буколічного жанру грецького поета Феокріта у римській поезії. Вергілієвські пастухи далекі від дійсності, їхній побут у мальовничо змальованій Аркадії позбавлений прозаїчних подробиць, притаманних життю реальних пастухів. У Вергілія вони освічені, володіють витонченим стилем і пісенним даром, ведуть нескінченні літературні дискусії і змагаються між собою у поетичній майстерності. Найчастіше еклоги являють собою діалог двох пастухів. Темою пісень у більшості віршів є любовні страждання героїв. Важливе місце у пастушачих піснях посідає герой пасторального фольклору Дафніс, який трагічно загинув через прагнення противитися любовному почуттю. Отже, можна говорити проте, що «Буколіки» утверджують владу кохання, що охоплює увесь світ.
Объяснение:
Конспект
Каныш Сатпаев: биография ученого В Павлодарском уезде Семипалатинской области 12 апреля 1899 года родился мальчик. Через 100 лет его юбилей отметят на международном уровне. Так будут чествовать одного из выдающихся ученых Казахстана — Каныша Сатпаева. Он появился в семье уважаемого и образованного бия (главы аула) Имантая и его молодой жены Алимы. Назвали ребенка Габдул-Гани, мать ласково звала Ганыш, а в школе за ним навсегда закрепилось имя Каныш.
Начальные знания Сатпаев Каныш получил в школе родного аула, затем в павлодарском русско-казахском училище, которое с отличием окончил в 15 лет. Преодолев сопротивление отца, он учится дальше. Новая образовательная ступень Сатпаева — Семипалатинская учительская семинария. Юноша готовится поступать в вуз. Но начинаются проблемы со здоровьем: доктора обнаружили у молодого человека туберкулез. Этот недуг забрал жизнь матери Каныша, когда ему едва исполнилось два года. Пришлось отодвинуть планы и отправиться домой на лечение Сатпаеву народное средство — кумыс. Образованного 20-летнего юношу назначают председателем Казкультпросвета, избирают народным судьей Баянаульского района. Здесь в 1921 году произошло знакомство, которое дало иное направление всей жизни Каныша. На лечение кумысом в эти края приехал ученый Михаил Антонович Усов. Он увлек юношу рассказами о значении полезных ископаемых. Для продолжения образования Каныш Сатпаев выбирает технологический институт в Томске, где через 5 лет он получает диплом горного инженера
