объяснение:
арабсько-хозарські війни були епізодом довгої боротьби між кочуючими на північ від кавказу різними і розташованими на південь від нього цивілізованими державами, коріння яких сягають глибокої давнини. головними шляхами вторгнень номадів були дар'яльська ущелина і каспійська брама, а тому розташовані південніше держави здавна прагнули їх контролювати. саме тому шахи держави сасанідів проявляли до них великий інтерес і розгорнули в v–vi століттях грандіозне фортифікаційне будівництво в дербенті[6][7], що став в майбутньому одним з ключових місць зіткнень хозар і арабів[1]. у цей час були зведені такі споруди, як дербентський мур і фортеця нарин-кала. варто відзначити, що в середньовіччі виникла легенда, згідно з якою всі ці укріплення звів олександр македонський, заточивши тим самим міфічні племена гог і магог[8]. саме завдяки цій легенді каспийска брама отримала свою другу назву — александрова брама. крім того, ранньосередньовічні автори асоціювали гог і магог з хозарами, які прийшли на зміну скіфам і гунам][9].
після того, як арабський халіфат підкорив державу сасанідів, араби успадкували проблему захисту своїх північних рубежів від номадів. проте на відміну від персів, які посіли глуху оборону, араби, слідуючи мусульманській концепції про поділ світу на дар аль-іслам («простір ісламу») і дар аль-харб («простір війни»), вважали своїм обов'язком ісламізувати племена номадів і включити їх землі до складу своєї держави[10]. тому східна частина кавказу (сучасні дагестан , азербайджан і іранський азербайджан) стала ареною регулярних військових дій між хозарами і арабами. головними цілями арабських військ були міста дербент, беленджер і семендер . через це хозарам довелося перенести свою столицю з семендер в більш віддалений і безпечний ітиль[11].
крім того, арабсько-хозарські війни були деякою мірою пов'язані з арабсько-візантійською боротьбою за східну частину анатолії, яка ічно примикає до кавказу. візантійські імператори розуміли, що хозарський каганат може бути для них дуже цінним союзником проти мусульман і прагнули зміцнити відносини з ним. тому у 705 році імператор юстиніан ii взяв у дружини хозарську принцесу[12][13]. можливість хозар і візантійців взаємодіяти через територію вірменії представляла для халіфату серйозну небезпеку, особливо враховуючи відносну близькість вірменії до сирії, в якій розташовувалася столиця омейядів — . тому деякі візантісти, зокрема, дмитро оболенський, називають головною причиною арабсько-хозарських війн прагнення мусульман позбавити візантію сильного союзника в особі хозарії[14]. проте ймовірніше, що самі візантійці спонукали хозар атакувати халіфат, прагнучи зменшити зростаючу напругу у своїх східних кордонів[15]. трохи пізніше, в 733 році, інший візантійський імператор, лев iii ісавр, заради зміцнення хозаро-візантійського союзу одружив свого сина і спадкоємця костянтина на хозарській принцесі чичак[16][17].
також як додатковий привід для конфліктів було висунуто припущення, що араби прагнули з їх взяти під свій контроль північну гілку великого шовкового шляху. однак історик джеральд мако оскаржує цю твердження, вказуючи, що затухання арабо-хозарських конфліктів відноситься якраз до часу найвищого розквіту шовкового шляху, тобто до другої половини viii століття[18].
Присутствовали более 200 делегатов, представители газет «Сарыарка», «Уран», «Бирлик туы» (بىرلىك تۋى, «Знамя единства»), «Тіршілік» и различные организаций. В президиум съезда были избраны Б. Кулманов (председатель), А. Бокейханов, Х. Досмухамедов, А. Кенесарин, Т. Карашев. На съезде были приняты важные решения: об образовании Алашской автономии, Народного Совета Алашорды, создании уездных советов. Рассматривались аграрный, продовольственные вопросы, задачи образования, культуры, религии. Ж. Акбаевым было выдвинуто предложение создать отряды народной милиции. Было решено провести съезд казахов Сырдариинской области (по вопросам о присоединении к Туркестанской автономии) и делегировать на него Б. Кулманова, Т. Кунанбаева, М. Дулатова. Главная политическая задача съезда было создание на территории Казахстана Алашскую автономию, национальные вооружённые формирования (26,5 тыс. чел.) для борьбы с большевиками и объединить их с антисоветскими политическими силами.
Среди казахов единственным политическим оппонентом Алаш орды была партия Уш Жуз, цели которой, как ни странно, мало чем отличались от целей партии Алаш, но Уш Жуз быстро вошла в число союзников большевиков, и выдвинула своих кандидатов в Учредительное Собрание в декабре 1917 года. Одним из этих кандидатов был Сакен Сейфуллин. Газета «Сары-Арка» опубликовала результаты этих выборов. В Петропавловском уезде за Алаш проголосовало 26 814 голосов, за Уш Жуз только 36. В Семипалатинском уезде Алаш получила 58 300, а Уш Жуз — только 1. В Омском уезде результаты были похожими — 16 200 за Алаш, и 300 — за Уш Жуз. После провала на выборах партия Уш Жуз провозгласила, что она принимает большевистскую программу. Она призвала казахов отвергнуть требование Алаш об автономии, не давать молодых людей в создаваемую Алаш милицию, не давать им ни копейки денег[1].
1 2 3 4 5
1 211 212 213 214 215
2 221 222 223 224 225
3 231 232 233 234 235
4 241 242 243 244 245
5 251 252 253 254 255
Ответ: 25 человек.
2 способ. Используя правило умножения, получаем: 5х5=25