Тео́рія ймові́рностей[1] (імові́рностей[2]), тео́рія імові́рності[3] — розділ математики, що вивчає закономірності випадкових явищ: випадкові події, випадкові величини, їхні функції, властивості й операції над ними. Математичні моделі в теорії ймовірності описують з деяким ступенем точності випробування (експерименти вимірювання), результати яких неоднозначно визначаються умовами випробування.
Математичним апаратом теорії ймовірності є комбінаторика та теорія міри.
Теорія ймовірностей виникла і спершу розвивалася як прикладна дисципліна (зокрема, для розрахунків в азартних іграх). Пов'язана з іменами Х.Гюйґенса, Б.Паскаля, П.Ферма. Своїм теоретичним обґрунтуванням зобов'язана Я.Бернуллі, П.Лапласу, П. Л. Чебишову, А. М. Ляпунову.[4][5][6] Систему аксіом теорії ймовірностей сформулював А. М. Колмогоров.[7] Теорія ймовірностей є підґрунтям математичної статистики. Широко вживається для опису й вивчення різноманітних технологічних процесів зважаючи на їх стохастичність.
БУКВА [ЗВУК] ГЛАСНЫЙ СОГЛАСНЫЙ УДАРНЫЙ — БЕЗУДАРНЫЙ МЯГКИЙ — ТВЁРДЫЙ ЗВОНКИЙ — ГЛУХОЙ Например, звукобуквенный анализ слова "час". 1. В слове одна гласная буква, значит один слог.2. Если в слове один слог, он же будет и ударным.3. В слове "час" три буквы, звуков тоже три так как нет ни "хитрых гласных", ни твёрдого и мягкого знака.4. Рисую схему слова, характеризую каждый звук и раскрашиваю. Буква "ч" имеет звук [ч]- он согласный, всегда мягкий, глухой, на схеме закрашу зелёным цветом; Буква "а" имеет звук [а]- он гласный, ударный, на схеме закрашу красным цветом; Буква "й" имеет звук [й]- он согласный, всегда мягкий, звонкий, на схеме закрашу зелёным цветом.