Байтерек (монумент)
Язык
Скачать PDF
Следить
Править
Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 23 июля 2019; проверки требуют 25 правок.
У этого термина существуют и другие значения, см. Байтерек.
«Байтерек» (полное название — «Астана-Байтерек»; каз. Бәйтерек) — монумент в столице Казахстана Нур-Султане, самая главная и узнаваемая достопримечательность города.
Монумент
Байтерек
Бәйтерек
Байтерек в окружении зданий
Байтерек в окружении зданий
51°07′41″ с. ш. 71°25′49″ в. д.HGЯO
Страна
Казахстан
Город
Нур-Султан
Тип здания
Monument
Архитектор
Акмурза Рустембеков
Дата основания
30.08.2002
Строительство
25 октября 1996 года — 30 августа 2002 года
Высота
100 м
Commons-logo.svg Медиафайлы на Викискладе
Конструкция Править
Проект был запущен по инициативе первого президента РК Нурсултана Назарбаева, архитектор проекта — Акмурза Рустембеков[1][2].
При строительстве объём земляных работ составил 8600 м³, бетонных — 2900 м³, металлоконструкций — 1 килотонна, остекление купола — 1555 м².
Для выполнения отделочных, инженерных и специальных работ было привлечено 23 субподрядчика. Примерная стоимость металлоконструкции и остекления около — $6 млн. Объект сдан по акту Госкомиссии в 2003 году.
Высота сооружения составляет 100 метров, с шаром, венчающим конструкцию — 105 метров. Диаметр шара 22 метра.
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
Современным детям трудно понять все то, что испытывали те дети, каково им было расти во время всевозможных сражениях. Каждый раз беднягам приходилось наблюдать разрушенные постройки, и слышать постоянные выстрелы и взрывы снарядов. Когда дети ложились спать, то у них была только одна мысль: проснутся ли они завтра или уже нет. Людям, жившим в тылу, пришлось также несладко, ведь ежедневно в городах слышались звуки воздушной тревоги.
Часто дети на войне теряли своих пап и мам. К сожалению, те, кто затевают войны, скорее всего, не задумаются о том, как же нелегко будет обычным мирным гражданам. Многие авторы посвящали свои произведения тем людям, которые были поневоле участниками, столь тяжелого периода жизни. Такими авторами являлись: Анатолий Белинский; Илья Штемлер; Александр Рубашкин.
А также я хочу упомянуть такого великолепного писателя, как Виталий Закруткин. Он написал известное произведение «Матерь человеческая». Автор рассказывает читателю о женщине, которая после утренней прогулки вернулась домой. Подойдя к селу, героиня поняла: в селе побывали немцы и увели всех деревенских жителей. Через несколько недель Мария повстречала раненого молодого немца. Женщина очень хотела его убить, но ее остановила фраза «Мама!», которую произнес молодой раненый солдат. Безусловно, женщина понимала: мальчик не по своей воле пошел воевать против русских бойцов. Ребенку было около шестнадцати лет.
Самое ужасное то, что война не ставит человека перед выбором: воевать или нет – это все решают люди, которые находятся у престола и их действия не всегда могут быть правильными. Как правило, это личности, не думающие ни о чем, кроме своей жизни. Подобных людей не интересует мнение народа, они действуют так, как считают, нужным.
В заключение хочу сказать, что любую из случившихся войн можно было решить мирным путем, но время уже ушло и мы не в силах что-то изменить.