Основа академічної доброчесності полягає у написанні оригінальних авторських наукових робіт. «Крадіжка» чужих текстів і думок, а відсутність у роботі адекватного посилання на першоджерела є прямим порушенням не лише етичних норм, але й закону.
В українському законодавстві дотримання авторського права та захист інтелектуальної власності мають гарантувати Конституція, Кодекс про адміністративні порушення, Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, а також закон «Про авторське право та суміжні права». У 2017 році у ст. 42 закону «Про освіту» на офіційному рівні ввели термін «академічна доброчесність» та визначили основні засади її дотримання.
Незважаючи на формальну наявність юридичного підґрунтя, на практиці це — лише крапля в морі, адже часом ознаки плагіату в наукових роботах із тих чи інших причин просто не помічають. Так, наприкінці березня 2017 року Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) презентувала звіт «Огляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017». У 8 главі звіту під назвою «Academic dishonesty – cheating and plagiarism in Ukrainian higher education» («Академічна непорядність — шахрайство та плагіат в українській вищій школі») констатувався високий рівень цих ганебних явищ в Україні.
У світовій практиці також немало скандальних і прикрих ситуацій із виявленням академічної недоброчесності у вищих ешелонах влади. Що вже казати про студентів.
Вчені також плагіатять. Інколи свідомо, інколи — ні. Перечитавши сотні наукових робіт та книг, деякі з вивчених раніше тез можуть бути несвідомо запозичені під час написання нової авторської роботи. Тому навіть фахівцеві іноді важко уникнути запозичень. В інших випадках науковець робить це навмисно.
Боротьба із плагіатом у наукових роботах потребує багато часу та сил. Навіть якісно знайти copypaste «вручну» — практично нереально. Якщо змістовно оцінити роботу - це завдання для профільного експерта, то осягнути безмежні кількості текстів, які наразі доступні всім у відкритому доступі - це може виявитися напрочуд складним завданням навіть для групи науковців, вже не кажучи про часові затрати на це.
Нині, хоча і є прописані норми законів, однак часто бракує ефективних і налагоджених процедур оцінювання текстів на наявність різновидів академічного шахрайства. Крім цього, не слід забувати й про «людський фактор» — аналізувати текстові роботи й порівнювати їх з іншими науковими доробками задля виявлення порушень академічної доброчесності є нелегким завданням для однієї людини як технічно, так й інтелектуально.
ответ:Освобождение Германии. I век
Карта Германии. Бежевым и жёлтым цветом обозначена территория Германии, которую Римская империя перестала контролировать после битвы в Тевтобургском Лесу в 9 году.
Древнеримский историк Флор так сформулировал последствия уничтожения римских легионов в Тевтобургском Лесу:
Результатом этого поражения было то, что империя, которую не задержало побережье океана, была остановлена на берегу реки Рена [Рейна].
Так как ослабленные трёхлетней Паннонской и Далматской войной легионы империи находились в Далмации, в отдалении от Германии, то возникла серьёзная угроза вторжения германцев в Галлию. Появились опасения движения германцев на Италию подобно нашествию кимвров и тевтонов. В Риме император Октавиан Август спешно собирал свежую армию, обеспечивая призыв казнями уклоняющихся граждан. Светоний в биографии Августа ярко передал отчаяние императора: «Он до того был сокрушён, что несколько месяцев подряд не стриг волос и бороды и не раз бился головою о косяк, восклицая: „Квинтилий Вар, верни легионы!“»
На среднем Рейне оставались только два легиона легата Луция Аспрената, который активными действиями постарался воспрепятствовать переправе германцев в Галлию и рас восстания. Аспренат перебросил войска на нижний Рейн и занял крепости вдоль реки.
Германцев, по мнению Диона Кассия, задержала осада крепости Ализон в глубинной Германии. Римский гарнизон под командованием префекта Луция Цецидия отбил штурм, и после безуспешных попыток овладеть Ализоном большинство варваров разошлось. Не дождавшись снятия блокады, гарнизон в штормовую ночь прорвался через германские посты и успешно достиг расположения своих войск на Рейне.
В 10 году Тиберий с легионами совершил поход в центральную Германию, захватил некоторых германских вождей, однако главным результатом его экспедиции стало уменьшение угрозы вторжения германцев в Галлию. Хотя триумф, присуждённый ему в 12 году императором Августом, был посвящён главным образом его победе в Паннонской войне 6—9 годов, римляне ликовали прежде всего по поводу его относительно скромных германских успехов.
Арминий послал голову Квинтиллия Вара Марободу, чтобы побудить маркоманов выступить совместно против Рима, но тот отказался и был через несколько лет изгнан Арминием в империю. Голову Вара захоронили в его фамильном склепе, а остальных павших римских солдат погребли войска римского полководца Германика, совершившего в 15 году поход против Арминия.Германик захватил беременную жену Арминия, но сам Арминий после неудачного для него сражения в 16 году при Идиставизо отступил[24].
Памятник Арминию в Детмольде
Арминий с женой Туснельдой
Тем не менее, Германия была навсегда потеряна для Римской империи. Римские провинции Нижняя и Верхняя Германии прилегали к левому берегу Рейна и находились в Галлии, население там быстро романизировалось. Римская империя больше не предпринимала попыток захватить и удержать территории за Рейном.
В V—VI вв. славянские племена мощными потоками устремились в разные стороны. На востоке они дошли до верхнего течения Волги и Дона, на севере — до Белого моря, на юге заселили почти весь Балканский полуостров, на западе продвинулись до Эльбы. В ходе этого движения славяне разделились на три ветви — восточную (предки русских, украинцев и белорусов), западную (поляки, чехи, словаки, поморские славяне) и южную (болгары, сербы, хорваты и др.). Восточные славяне заселили в VI—VIII вв. обширную территорию Восточной Европы — значительную часть Восточно-Европейской равнины.