Объяснение:
Спутник должен обращаться в направлении вращения Земли, на высоте 35 786 км над уровнем моря (вычисление высоты ГСО см. ниже). Именно такая высота обеспечивает спутнику период обращения, равный периоду вращения Земли относительно звёзд (Звёздные сутки: 23 часа 56 минут 4,091 секунды).
Идея использования геостационарных спутников для целей связи высказывалась ещё словенским теоретиком космонавтики Германом Поточником[1] в 1928 году.
Преимущества геостационарной орбиты получили широкую известность после выхода в свет научно-популярной статьи Артура Кларка в журнале «Wireless World» в 1945 году[2], поэтому на Западе геостационарная и геосинхронные орбиты иногда называются «орбитами Кларка», а «поясом Кларка» называют область космического пространства на расстоянии 36000 км над уровнем моря в плоскости земного экватора, где параметры орбит близки к геостационарной. Первым спутником, успешно выведенным на ГСО, был Syncom-3[en], запущенный NASA в августе 1964 года.
надеюсь
Объяснение:
Ісус, відповідаючи на запитання знатного чоловіка, що робити, щоб мати життя вічне, вказав йому на три важливі речі, необхідні для осягнення цієї мети: а) основою, джерелом вічного життя людини є передусім Бог; б) дорогою до вічного життя є дотримання заповідей Божих; в) дотримання букви і особливо духа заповідей повинно бути знаком любові до Бога і ближнього, знаком повної надії людини на Бога і довір’я Його волі.
Свою відповідь Ісус Христос почав з пояснення образу Бога, його розуміння. Оскільки життя вічне, це зв’язок любові людини з Богом, то його успадкування залежить передусім від ставлення людини до Бога. Тому Ісус пояснив чоловікові, що добрим є хіба один Бог, а тим самим старався пробудити в нього віру, запросив його увірувати в Христа, як правдивого Бога, джерело свого вічного життя. Цим хотів відкрити чоловікові таємницю, що він є недалеко від життя вічного, якщо увірує в Христа, як Бога і довіриться Йому.
Такою відповіддю Ісус хотів пояснити чоловікові, до йому зрозуміти важливу істину, що життя вічне людина успадковує не власними зусиллями, стараннями, а воно є даром Божим. То Бог дарує людині життя вічне тоді, коли вона дозволяє Богові наповнити себе добром - Божою ласкою, любов’ю, Божими дарами у міру своєї відкритості на Бога і його волю. Отже джерелом, основою щастя і вічного життя людини мають бути не лише Божі дари, як плоди побожного, духовного життя, а сам Бог, як особа.
Тест прошел проверку