еографическое положение края, исторически сложившиеся особенности его заселения, своеобразие в вооружении и в одежде кубанского казака наложили свой отпечаток и на язык кубанской казачьей песни. Более двух столетий назад кубанский край заселили черноморские казаки, бывшие запорожцы, выходцы с Украины, и донские казаки - потомки беглых русских крестьян. А еще раньше, как и в последующие годы, здесь оседали "служилые" русские солдаты, женившиеся на дочерях и сестрах кунаков-горцев, армян, греков, на пленных турчанках. А тысячу лет назад тут стояли древние русские поселения Тмутараканского княжества, и чуткий слух еще и теперь может уловить тяжеловесный, как тмутараканский камень, древнерусский речевой оборот. Да, конечно, два могучих песенных корня срослись в один и дали одну крону - кубанскую песню. На благодатной кубанской земле, в народное пение вплелись и горские мелодии: адыгейские, кабардинские, лезгинские, черкесские, абазинские. Радость и тяжесть труда, суровая жизнь кубанских казаков в защита родных куреней от набегов джигитов Шамиля и горских князей, ожидания утраты и до сих пор сохраняются в песнях кубанской старины. В русском словаре появились новые слова, а в поэтическом языке новые художественные образы, заключающие в себе местный кубанский характер: «кубанцы-молодцы», «командир наш батько», «Кубань-матушка», «линейный казак», «кордон», «пластуны», «кинжал-шашечка», «братцы-молодцы», «храбрые кубанцы» [1]. И в русском и в украинском языках появились новые слова, окончания слов, речевые обороты. Казаки русского происхождения на Кубани в своей песне говорят: «чорная хмара», «зозуля», «пришли к нам у гости», «чи служба-матка тебе надоела?», «девка плаче, рыдае», «парень у поход идет», «ишло три героя», «побачить», «чи не родная мать гулять запрещает». На Кубани бытуют песни различных жанров: исторические, семейно-бытовые, шуточные, плясовые, военно-бытовые. Кубанская историческая песня отражает исторические события и, прежде всего, битвы кубанских казаков с врагом. Высокий патриотизм, любовь к Родине, готовность насмерть стоять на защите родных куреней и рубежей матушки России наполняют глубоким содержанием и поэтическим смыслом военно-бытовые песни Кубани.Один из рас художественной выразительности, усиливающих воздействие песни на окружающих, — художественные параллелизмы. Образ женщины в кубанской казачьей песне живет в одухотворенных образах красного солнца, ясной зореньки, вишни, цветущей калины и т. п. Сила, отвага и доблесть казака вложены в образы вольного ветра, сизокрылого орла, могучего дуба. Кони - вихри, пули, как пчелы, ядра — «ровно град». Внутренний мир лирического героя песни неразрывно связан со всем тем, что окружает его в бою и в труде. В песне казак изливает свою душу боевому коню, который развевает казацкую «тугу-тоску». Он коня прискакать к дому любимой и рассказать ей о его плене или тяжелом ранении. Таковы песни «Как за речкою, за Кубанушкою», «За Кубанью, за рекой» и др. Самые задушевные и сокровенные слова лирического героя в кубанской казачьей песне обращены к родной земле и казачьей реке Кубани
Объяснение:
У головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він відважний. Часом Міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж таки здійснює свій подвиг і стає героєм. Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це самий звичайний хлопчик, але думка про визначене йому подвиг (про нього розповідають в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності. До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань. Самовідданість, відвага, почуття обов’язку, підтримка друзів ведуть його до перемоги. Образи тітки Едлі та дядька Сікстена Опікуни Mio; не любили хлопчиків; крикливі, постійно сердиті; жадібні; не любили дитячого сміху; жорстокі; постійно ображали Mio; байдужі до долі хлопчика. Образ Юм-Юма Зовнішність — хлопчик дев’яти років, із каштановим чубом та карими очима. Соціальне становище — син садівника. Вчинки — готовий прийти на до Риси характеру: добрий, щирий, кмітливий, любить пригоди, веселий, безкорисливий у дружбі, щедрий, підтримає у складній ситуації, вміє берегти таємниці. Образ тата-короля Тато Mio є королем Країни Далекої. Свого сина він шукав дуже давно, а коли знайшов, був невимовно щасливим. Король дуже любить природу та свій сад. Проте, найбільше він любить свого сина і слухати, як він сміється у саду («…Я люблю пташиний спів, люблю музику своїх срібних тополь, але найдужче люблю слухати, як сміється в садку мій син…») Король щедрий і люблячий батько, підтвердженням цього є той факт, що як тільки він дізнався, що Mio любить коней, то подарував синові золотогривого Міраміса. Mio уже не боїться свого батька, він йому цілковито довіряє. («…Хоч би що я зробив, він дивитиметься на мене ласкавими очима так, як дивився тепер…»). Образ Като Като – жорстокий лицар. Вперше про нього Міо почув від Юм-Юма. «І коли він сказав ці слова, навколо ніби дмухнуло крижаним холодом, і Міраміс затремтів. І мене теж обсипало морозом, коли я вимовив ці слова. – Атож, жорстокий лицар Като,- сказав Юм-Юм, а Міраміс заіржав так, що голос його став схожий на крик». Нонно, пастушок, розповів, що його братів забрав Като. «На ці слова Міраміс за вікном так заіржав, наче хто його вперіщив батогом. Усі ягнята злякано кинулись до своїх матерів, а всі вівці забекали так, наче надійшла їхня остання година». Батько-король розповів Міо про Землю Чужинецьку, що там живе лицар Като. «Коли він вимовив його ім’я, по трояндовому садку ніби промчав лихий вихор. Білі пташки поквапились до своїх гнізд. Жалібник голосно закричав і замахав великими чорними крильми. Багато трояндових квіток миттю зів’яло… І тієї миті в срібних тополях загуло, ніби від бурі. Багато листя з них попадало, і коли воно летіло додолу, здавалося, ніби хтось плакав». Хлопчик Їрі розповів, що його сестричку забрав лицар Като. «Коли він вимовив те ім’я, повітря навколо нас стало холодне, мов крижане. Високий соняшник миттю зів’яв і всох, а метелики, що літали навкруги, попадали і вже не підводились». Злий лицар, володар сусіднього королівства, вторгається у мирне життя чарівної країни. І люди не можуть бути щасливі, бо зло поряд. Като не сприймають ні люди, ні природа. Шлях темного лицаря веде до руйнувань та знищення: Мертвий Ліс, неродюча кам’яна земля, Мертве Озеро, голод, отупілі прислужники, темрява. Образ Като — не конкретний персонаж, швидше, частина загального зла. Це символ, алегорія безжалісної сили, яка прагне знищити кожного, хто не схилиться перед нею, не дозволить перетворити себе на бездушного і бездумного виконавця чужої волі. Спочатку образ здається дуже по-верховим та неглибоким, мальованим лише чорною фарбою, найтемнішою на світі. Але сам Като страждає від свого кам’яного серця не менше, ніж його жертви. І ненавидить більше за всіх лицаря Като лише сам Като. Є злочинці, які розуміють, що вони творять зло, у глибині свого серця прагнуть звільнення від лихого вміння. Це ті, хто став жорстоким від страждань, чия душа скам’яніла. Чи не тому Като викрадав дітей та перетворював їх на птахів, що хотів знайти свою душу, не завжди ж він був лихим? Але зло породжує лише зло. Лише вогняний меч здатний розбити міцну оболонку і визволити з полону пташину людської душі.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/mio-miy-mio-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань
Объяснение:
