Объяснение:
Каждый человек отличается от любого другого своим индивидуальным психологическим своеобразием. В этом смысле в обычной речи и говорят о чертах, характерных для данного человека.
Мы используем «характер» для определения человеческой индивидуальности - того, что отличает данного человека от всех остальных, что делает его уникальным. Вместе с тем мы заранее предполагаем в этой уникальности черты, общие с другими людьми.
Какие же именно черты, стороны, качества, особенности человека отражают это понятие? Слово "характер" употребляется нами постоянно и повсеместно, оно нужно и выполняют свою роль.
В психологии понятие характер (от греч. charасter -”печать”, “чеканка”), означает совокупность индивидуально-своеобразных психических свойств, которые проявляются в типичных для данной личности деятельности, обнаруживаются в типичных обстоятельствах и определяются отношениями личности к этим обстоятельствам.
Физиологической основой характера является сплав черт типа высшей нервной деятельности и сложных устойчивых систем временных связей, выработанных в результате индивидуального жизненного опыта. Но, во-первых, системы связей формируются различно у представителей разных типов нервной системы и, во-вторых, эти системы связей проявляются своеобразно в зависимости от типов.
Например, решительность характера можно воспитать и у представителя сильного, возбудимого типа нервной системы, и у представителя слабого типа. Но воспитываться она будет по-разному и проявляться будет по-разному в зависимости от типа.
Характер не наследуется и не является прирожденным свойством личности, а также не является постоянным и неизменным свойством. Характер формируется и развивается под влиянием окружающей среды, жизненного опыта человека, его воспитания.
Відповідь:
Літературний багаж. Пригадайте, що таке міф. Які уявлення давніх людей нро закономірності життя, світ і будову Всесвіту відобразилися у вивчених вами міфах? Пригадайте давньоіндійський міф про золоте яйце.
Однією з найдавніших священних книг людства є Веди. Ця пам’ятка словесності стала підґрунтям мистецтва, релігії та філософії Давньої Індії. А створили її нащадки племен, що вторглися до Індії приблизно в середині II тис. до н.е. й називали себе аріями (тобто «благородними», «гідними»).
Написано Веди давньоіндійською літературною мовою - санскритом, яка є одним із джерел європейських мов, зокрема й української. Тому неважко зрозуміти, що санскритське слово «veda» означає «знання», «мудрість», адже походить від кореня «vid», як і українське «відати», «знати».
Згідно з віруваннями індуїстів, Веди - це одкровення богів, які були «яснопочуті» святими мудрецями далекого минулого й усно, у поетичній формі, передавалися з покоління в покоління. Згодом їх було записано. На думку дослідників, укладання Вед відбувалося протягом XVI-V ст. до н.е. Однак через нетривкість матеріалу, на якому відтворювали священні тексти (для цього використовували деревну кору та
пальмове листя), найдавніші манускрипти1, що збереглися до нашого часу, датують XI ст.
До Вед входять чотири збірки (сам-хіти): «Рігведа» - збірка гімнів; «Самаведа» - збірка пісень; <Яджурведа» - збірка жертовних формул, описів ритуалів; «Атхарваведа» — збірка магічних формул і заклинань.
Усі складові священної книги важливі: щоб здобути прихильність богів, їх треба уславити, і щонайліпше в піснях; жертвопринесення з’єднує земний світ зі світом богів; і, звісно ж, треба знати заклинання, що до уникнути біди, хвороби, смерті. У цьому, власне, виявляється така особливість стародавньої літератури, як синкретичність -тобто неподільність, єдність різнорідних елементів.
Пояснення:
решение к задаче приложено к ответу