Тео́рія ймові́рностей[1] (імові́рностей[2]), тео́рія імові́рності[3] — розділ математики, що вивчає закономірності випадкових явищ: випадкові події, випадкові величини, їхні функції, властивості й операції над ними. Математичні моделі в теорії ймовірності описують з деяким ступенем точності випробування (експерименти вимірювання), результати яких неоднозначно визначаються умовами випробування.
Математичним апаратом теорії ймовірності є комбінаторика та теорія міри.
Теорія ймовірностей виникла і спершу розвивалася як прикладна дисципліна (зокрема, для розрахунків в азартних іграх). Пов'язана з іменами Х.Гюйґенса, Б.Паскаля, П.Ферма. Своїм теоретичним обґрунтуванням зобов'язана Я.Бернуллі, П.Лапласу, П. Л. Чебишову, А. М. Ляпунову.[4][5][6] Систему аксіом теорії ймовірностей сформулював А. М. Колмогоров.[7] Теорія ймовірностей є підґрунтям математичної статистики. Широко вживається для опису й вивчення різноманітних технологічних процесів зважаючи на їх стохастичність.
1) Мхи - по сравнению с первыми растениями на планете, а именно водорослями, у них появились первые органы - листья и стебли.
2) Голосеменные - у них, по сравнению с более ретроспективно ранними видами растений, появилось такое усложнение строения, как наличие семени, которое в отличие от споры имело многоклеточное строение и было лучше при для размножения.
3) Покрытосеменные - главным их эволюционным усложнением по сравнению с стоящими на предыдущей ступени эволюции организмами является усложнение строения семени в ходе которого у их семени появляется оболочка ещё более продуктивному размножению.