Днепр и Десна — это брат и сестра, оба они дети Лимана. Вот состарился Лиман и ослеп. А были у Днепра руки в шерсти, а у Десны — нет; надела она тогда шерстяные рукавички, да и пошла просить у отца благословения. Прикоснулся Лиман к рукам Десны, а они в шерсти, вот и благословил он ее. И пошла тогда Десна первая и начала громоздить по пути высокие горы да скалы, чтобы не было брату проходу.
Подходит Днепр к Лиману.
— Благослови, — говорит, — отче!
— Я тебя, сын, уже благословил.
— Нет, — говорит, — я к тебе еще не подходил, это сестра вас обманула.
Благословил его Лиман и говорит:
— Ну, так скорей догоняй сестру.
Вот поразворачивал Днепр горы и скалы, догнал свою сестру Десну и пошел с ней рука об руку, он по правую, а она по левую сторону. А все эти пороги да гати сестра Десна ставила, а Днепр поразворачивал их да как заревел... и будет он все реветь и реветь, доколе солнце светит.
Днепр поступает справедливо — ведь он дно прочищает, чтобы было оно глубже, дает дорогу судам, а Десна, та наносит отмели и забрасывает русло песками. У Днепра течение быстрое, а у Десны тихое В Десне больше рыбы и больше затонов.
О Днепре и Десне поют люди песню:
Спорил раз со гнедым конем
Орел сизокрылый.
— Ой, конь, мой братец любимый.
Есть во поле криничка,
Там студеная водичка.
Ой, кто вперед долетит,
Ой, кто вперед добежит,
Тот ноги тому отрубит!
Говорит орел: — Я долечу!
А конь ему: — Я доскачу!
Орел летит над лугами,
А конь бежит все холмами.
Орел летит дубровою,
А конь бежит дорогою.
Орел летит — перо звенит,
А конь бежит — трава шумит.
Орел летит — притомился.
Прибежал конь да напился.
А напился и — покатился.
И смутился орел сизокрылый,
И к коню подлетает,
Его братом называет:
— Ой, ты, конь, родной мой братец.
Горе, братец, мне бескрылому,
А тебе, да и безногому:
Подарил бы ты мне крылышки,
Я не бегал бы все ножками.
— Ну, — конь молвит, — коль не справишься,
Младшим братом мне останешься.
Объяснение:
Эта легенда тебе подойдет.
А еслиесли я вам то можно корону и сердечко и 5 звезд
Твір-роздум на тему «Маленький принц»
Як часто ми замислюємося про наше життя? В короткому перепочинку між нескінченним марафоном в гонитві за тим, що нам насправді не потрібно? Або ж і зовсім забуваємо про прості людські істини, підміняючи їх фальшивими стереотипами, які активно насаджують ззовні. Ми стаємо сухими, черствими, порожніми …
Цю сумну тенденцію помітив Антуан де Сент-Екзюпері. Його прагнення змусити людей знову замислитися про те, що насправді важливо в людському житті знайшло відображення у чудовій філософської казці «Маленький принц».
Головний герой очима дитини, часом набагато більш розумної, аніж дорослий, в черговий раз нагадує про те, що повинно бути в пріоритеті у людини: розуміння, гармонія з навколишнім світом, здатність радіти таким простим речам, які не купиш ні за які гроші: світанок , аромат квітки, сяйво зірок. І головне – любов і дружба.
Саме ці прості істини дають можливість душі стати чистішою, взяти відповідальність за життя і турботу про іншу людину: «Ти назавжди у відповіді за всіх, кого приручив». Примітно, що ці слова належать Лису, з яким подружився Маленький принц і який символізує саму дружбу в самому прекрасному її прояві. Автор в черговий раз підкреслює, наскільки важливо мати справжнього друга, так як саме він здатний відкрити людині очі і до прийняти правду. А правда полягає в тому, що «Побачити дійсність може одне лиш серце. Найголовнішого очима не побачиш…»
Зворушлива, легка для сприйняття і дивно глибока за змістом, ця казка знову і знову змушує читача подивитися на себе з боку, прислухатися до свого серця і зрозуміти, наскільки унікальна людська душа і як важливо зберегти її чистою і світлою, як у дитини.
Объяснение:
