Особливе місце серед руських князівств посідав «пан Великий Новгород», як шанобливо називали його сучасники. Новгородські землі охоплювали величезну територію Північно-Західної Русі: від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході та від Білого моря і узбережжя Льодовитого океану на півночі до межиріччя Волги та Оки на півдні.
У цих землях клімат був холодніший, ніж у Подніпров'ї та Південно-Західній Русі, і ґрунти не такі родючі, тому населення цих земель, окрім рільництва, займалося тваринництвом, городництвом, полюванням, рибальством тощо.
З давніх часів у Новгороді склався своєрідний, відмінний від інших земель-князівств, суспільно-політичний устрій. Для Новгорода було звичним закликати, за князя на престол. Князівської династії у Новгороді не було. З 1095 р. до 1304 p., приблизно за 200 років, на новгородському престолі 58 разів змінювалася княжа влада. Князь був, передовсім, головою військової дружини, яку приводив із собою. Проте дружина князя була лише невеликою частиною новгородського війська, основну частину якого складало ополчення. Новгородці могли прогнати князя, якщо вважали, що він кепсько захищає їхні інтереси, але, бувало, що й князі намагалися порушувати давні права новгородців.
Вирішальну роль у визначенні стосунків між новгородцями та їхнім князем зіграли події 1136 p., коли новгородці визнали князя Всеволода Мстиславовича (онука Володимира Мономаха) неспроможним захищати місто і прогнали його. Відтоді у випадку за нового князя з ним укладали спеціальну угоду —ряд. За цим договором князеві заборонялося втручатися у справи міського управління, несправедливо карати, змінювати посадових осіб тощо.
Найвищим органом влади у Новгороді було віче — народні збори. На ньому обирали основних представників міської влади: посадника, тисяцького і владику (архієпископа). Боярство було найвищим станом новгородського суспільства. Саме багаті боярські родини тримали у своїх руках керівництво політичним життям міста. Бояри володіли землями, лісами, рибними угіддями, що давали їм хутра, мед, віск, рибу та інші продукти. Зовнішня і внутрішня торгівля була основним джерелом багатства Новгорода, а новгородські купці володіли великими складами, коморами, річковими та морськими суднами.
Отже, після подій 1136р. у Новгороді запанувала форма державного правління, що отримала назву аристократичної республіки, за якої реальна влада належала міській аристократії.
Объяснение:
1) увеличение объемов и качественного состав основного капитала;
2) изменение технологий производства;
3) увеличение объемов вовлеченных в экономическую деятельность ресурсов;
4) рост предпринимательской активности населения;
5) увеличение количества и качества трудовых ресурсов;
6) активизация с населения, позволяющая увеличить объемы производства для его более полного удовлетворения.
Субъективными факторами экономического роста являются:
1) расширение кредитной системы, позволяющая населению приобретать блага в необходимом для них количестве, что стимулирует производство;
2) уменьшение монополизации производственных и сбытовых рынков, стимулирующее предпринимательскую активность;
3) снижение стоимости на производственные ресурсы, стимулирующее увеличение объемов производства и оказывающее влияние на снижение цены на потребительские блага, что приводит к активизации с снижение налоговой ставки, благоприятным образом сказывающееся на общей экономической активности.
На современном этапе развития экономики большое влияние на экономический рост оказывают следующие факторы:
1) природные ресурсы, непосредственное влияющие на экономический рост. Их значение неуклонно возрастает, так как их запасы ограниченны и исчерпаемы;
2) увеличение численности населения, объемов трудовых ресурсов;
3) увеличение степени концентрации капитала в рамках национальной экономики, позволяющее расширить масштабы и объемы производства, инвестировать в новые научные и технические разработки, человеческие ресурсы;
4) научно-техническая революция, являющаяся основополагающим фактором экономического роста, так как связана с выходом экономики на качественно иной виток своего развития.
В рамках национальной экономики влияние факторов экономического роста сложно между собой взаимосвязано. Главная задача государства – максимально полно использовать существующие экономические факторы, перенаправить их в нужную сторону, чтобы ориентировать экономический рост на реализацию интересов всего населения.