Зміни, що відбуваються в розвитку людства, вражають. Буквально на очах одного-двох поколінь технічний і навіть побутовий ландшафт нашого буття змінився кардинально, що цілком спирається на відкриття в науці. Це визнав і Президент США Барак Обама, який у квітні ц.р., виступаючи перед членами НАН США, заявив, що “усі цивілізаційні завоювання людства зобов’язані науці” і що “наука нам потрібна як ніколи раніше”. Якщо порівнювати розвиток вже самої науки як окремої галузі впродовж її історії, що по суті налічує не більше 300-400 років, то стає очевидним, що він лише прискорюється. Особливо помітним це прискорення стало у другій половині минулого століття, і немає жодних сумнівів, що в найближчому майбутньому воно, як мінімум, не загальмується. При цьому гігантськими кроками йде накопичення і необхідність обробки величезних обсягів різноманітної інформації, що не дозволяє в одній, навіть відносно великій, статті спробувати хоча б приблизно відповісти на питання: а що ж нас чекає в столітті, в яке людство тільки-но вступило? На нього важко відповісти і в тому випадку, якщо мова йде лише про одну із наук, проте я ризикну поділитися з молоддю, що читає “Київський політехнік”, своїми думками щодо фізики. На це мне надихає велика власна віра в непереборну силу науки, яка давно, прямо за висловом Карла Маркса, перетворилась у найпотужнішу продуктивну силу. Якщо ж порівнювати роль тієї чи іншої природничої науки, то досить легко переконатися, що провідне місце серед них, безумовно, посідає фізика. Такий висновок випливає з того, що вона серед усіх природничих наук найбільш фундаментальна, або така, що вивчає найглибші та найзагальніші закони природи. Відкриті нею (або, точніше сказати, фізиками) закономірності лежать в основі і хімічних, і біологічних, і геологічних, і космологічних процесів.
