Електромагні́т (англ. electromagnet, нім. Elektromagnet m) — пристрій, що створює магнітне поле під час проходження електричного струму. Зазвичай електромагніт складається з обмотки[en] і феромагнітного осердя, який набуває властивостей магніту при проходженні по обмотці струму. У електромагнітах, призначених, перш за все, для створення механічного зусилля також присутній якір (рухома частина магнітопроводу), що передає зусилля.
Объяснение:
Обмотки електромагнітів виготовляють з ізольованого алюмінієвого або мідного дроту, хоча є і надпровідні електромагніти. Магнітопроводи виготовляють з магнітом'яких матеріалів — звичайно з електротехнічної або якісної конструкційної сталі, литої сталі і чавуну, залізонікельових і залізокобальтових сплавів. Для зниження втрат на вихрові струми магнітопроводи виконують з набору листів (шихта).
Електромагніти застосовують для створення магнітних потоків в електричних машинах і апаратах, пристроях автоматики тощо. (генераторах, двигунах, реле, пускачах і т. д.).
Нейтральні електромагніти постійного струму Редагувати
У таких магнітах сила залежить тільки від величини струму в обмотці і не залежить від напряму струму.
Поляризовані електромагніти постійного струму Редагувати
У електромагнітах цього типу створюється 2 незалежних магнітних потоки: поляризаційний, який утворюється зазвичай полем постійного магніту, і робочий магнітний потік, який виникає під дією обмотки керування, сили намагнічування (м. р. с.). Дія такого магніту залежить як від величини магнітного потоку, так і від напряму електричного струму в робочій обмотці.
Електромагніти змінного струму Редагувати
У цих магнітах живлення обмотки здійснюється від джерела змінного струму, а магнітний потік періодично змінюється по величині і напряму, внаслідок чого сила тяжіння пульсує від нуля до максимального значення з подвоєною частотою по відношенню до частоти струму живлення.
Інші класифікації Редагувати
Електромагніти розрізняють також за рядом інших ознак: за включення обмоток — з паралельними і послідовними обмотками; за характером роботи — що працюють в тривалому, переривистому і короткочасному режимах; за швидкістю дії — швидкої і сповільненої дії і т. д.
Угол падения лучей Солнца на поверхность Земли α = 60°.
Очевидно, что горизонтально расположенное зеркало даст отражение лучей под тем же углом. То есть угол между отраженными от зеркала солнечными лучами и поверхностью земли будет те же 30°.
Для того, чтобы отраженные от зеркала солнечные лучи шли параллельно поверхности Земли от Солнца, нужно, чтобы угол между падающим и отраженным лучами составлял:
α₁ + β₁ = 60 + 90 = 150°
Так как угол отражения равен углу падения, то величина этих углов должна быть:
α₁ = β₁ = 150 : 2 = 75°
Таким образом, перпендикуляр к плоскости зеркала в точке падения лучей должен переместиться на:
Δα = α₁ - α = 75 - 60 = 15° по направлению от Солнца.
Так как перпендикуляр к плоскости зеркала в точке падения переместится на 15° , то, очевидно, плоскость зеркала также повернется от горизонтального положения на 15°. То есть угол между плоскостью зеркала и горизонтом Земли должен составлять 15° (или 165°, если считать больший угол). Именно в этом случае отраженный от зеркала луч пойдет горизонтально поверхности Земли по направлению от Солнца.