Плавання суден. Повітроплавання.
Судна, які плавають по річках, озерах, морях і океанах, збудовано з різних матеріалів неоднакової густини. Корпус суден звичайно виготовляють із сталевих листів. Усі внутрішні кріплення, що надають суднам міцності, теж виготовляють з металів. Побудова суден потребує десятків інших матеріалів, що мають порівняно з водою як більшу, так і меншу густину. Завдяки ж чому судна тримаються на воді, беруть на борт і перевозять великі вантажі?
Тіло витісняє своєю підводною частиною стільки води, що вага цієї води дорівнює вазі тіла в повітрі. Це справедливо й для будь-якого судна.
Вага води, яку витісняє підводна частина судна, дорівнює вазі судна з вантажем у повітрі силі тяжіння, що діє на судно з вантажем.
Глибину, на яку судно занурюється у воду, називають осадкою. Найбільша допустима осадка позначена на корпусі судна червоною лінією, яку називають ватерлінією (від голландського слова ватер — вода).
Вага витісненої судном води при зануренні до ватерлінії, що дорівнює силі тяжіння, яка діє на судно з вантажем, називається водотоннажністю судна.
Якщо від водотоннажності відняти вагу самого судна, то дістанемо вантажність цього судна. Вантажність показує вагу вантажу, який перевозить судно.
З давніх-давен люди мріяли про можливість літати над хмарами, плавати в повітряному океані, як вони плавали морем.
Для повітроплавання використовували повітряні кулі. Щоб куля піднімалася у повітрі, її треба наповнити газом, який має густину меншу, ніж густина повітря.
Це може бути, наприклад; водень, гелій ,або нагріте повітря. Перші повітряні кулі наповнювали нагрітим повітрям; застосовують такі кулі й тепер у наукових експедиціях, для фотографування поверхні землі і моря, скупчення тварин. Зручні вони тим, що температуру повітря в них, а отже, і виштовхувальну силу можна регулювати за до газового пальника, розміщеного під отвором у нижній частині кулі. Можна підібрати таку температуру, при якій вага кулі і кабіни дорівнюватиме виштовхувальній силі, тоді куля зависає в повітрі і з неї легко проводити .
Повітряна куля не тільки сама піднімається в повітрі, а й може підняти деякий вантаж: оболонку кулі, кабіну, людей і прилади. Набагато простіше здійснювати підйом і спуск кулі, яку заповнено гарячим повітрям. Щоб куля піднялася вище, досить сильніше нагріти повітря в ній, збільшивши полум'я пальника. При зменшенні полум'я температура повітря в кулі знижується, і куля опускається.
Під час піднімання кулі вгору архімедова сила, яка діє на неї, зменшується, оскільки густина повітря верхніх шарів атмосфери менша, ніж біля поверхні Землі. Щоб піднятися вище, з кулі скидають спеціально взятий з цією метою баласт (висипають пісок з мішків) і цим полегшують кулю. Врешті-решт вона досягає своєї граничної висоти підняття. Для опускання кулі з її оболонки за до спеціального клапана випускають частину газу.
Для дослідження верхніх шарів атмосфери в різних пунктах країни щодня запускають невеликі, діаметром 1 —2 м, повітряні кулі-зонди. Вони піднімаються на висоту 35 — 40 км. Такі кулі оснащують дуже легкими приладами, які шлють по радіо сигнали про висоту польоту, тиск, температуру і вологість повітря. За напрямом і швидкістю польоту кулі можна судити про напрям і силу вітру на різних висотах. Відомості, які дістають за до таких куль-зондів, дуже важливі для передбачення погоди.
Объяснение:
Очень интересный проект, на физику, на такую тему то - что надо) Не за что )
Відповідь:Радіонуклі́д — атом з нестійким ядром, що характеризується додатковою енергією, яка доступна для передачі до створеної радіаційної частинки, або до одного з електронів атома в процесі внутрішньої конверсії. При вивільненні енергії радіонуклід проходить через процес радіоактивного розпаду, і зазвичай випускає один або більше фотонів, гамма-променів, або субатомні частинки. Ці частинки складають іонізуюче випромінювання. Радіонукліди утворюються в природних умовах, але також можуть бути отримані штучно при бомбардуванні стабільного елемента нейтронами в ядерному реакторі.
Пояснення: