У вченнях старогрецьких філософів Левкіпа (бл. 500 440 рр. до н. е.) та Демокріта (460 -370 рр. до н. с.) і грецьких філософів Епікура (341-270 рр. до н. е.), Тита Лукреція Кара (96-55 рр. до н. с.) було висловлено перші здогадки про внутрішню будову тіл (про неможливість безмежного поділу речовини, оскільки в кінцевому результаті отримаємо неподільні частинки). Деякі вчені античної Греції, сучасники Демокріта, не розділяли його поглядів: Анаксагор (V ст. до н. е.), вважав, що межі подільності тіл не існує; видатний натураліст та філософ Аристотель вважав природу поєднанням чотирьох основних начал: тепла, холоду, сухості й вологості.
В епоху Середньовіччя вчення про атоми забули надовго. У часи відродження італійський учений Джордано Бруно (1548 1600) продовжив ідею античних атомістів, інший італієць - Галілео Галілей - відроджує філософію Демокріта
F=k*q/(r^2) F - сила, k - константа (9*10^9), r^2 - квадрат расстояния. q - заряд на шарике, он равен n*e - кол-во электронов на заряд электрона. Заряд электрона известен и константен. Подставляем: F=k*q / r^2 = k*e*n / r^2 n=(F*r^2)/(k*e)
10 см это 0.1 м 0.23 мН это 23 * 10^(-5) Н n = (23 * 10^(-5) * 0.01)/(9*10^9 * 1.6*10^(-19))
n = 23*10^(-7) / 14.4 * 10 ^ (-10) = (23/14.4) * 10^3 = 1597,22 округляем, получаем 1597 электронов. Очень мало кстати, но и сила маленькая - 0.23 милиньютона =) если вдруг м означает мега а не мили, то тогда ответ 1597222222222 электрона :)
Если бы не было силы трения, то мы бы не смогли ходить, т. к. не отталкивались бы от земли, были бы голыми, т. к. даже пуговицы бы не держались, а одежда бы соскальзывала с нас, не держались бы завязанными шнурки, туфли спадали бы с ног, машины не ездили, т. к. крутящий момент передаётся при трения от одной вращающейся детали другой, ремни не вращали бы другие нужные узлы и детали. В физиологических процессах бы всё шло по-другому. Представь корову на льду. Наше передвижение было бы похоже на это, даже ещё круче! Все бы двигались, но остановиться было бы очень трудно. Растения не смогли бы иметь вертикального расположения, они бы повалились, как при сильном урагане, ведь корни в земле держит трение.
У вченнях старогрецьких філософів Левкіпа (бл. 500 440 рр. до н. е.) та Демокріта (460 -370 рр. до н. с.) і грецьких філософів Епікура (341-270 рр. до н. е.), Тита Лукреція Кара (96-55 рр. до н. с.) було висловлено перші здогадки про внутрішню будову тіл (про неможливість безмежного поділу речовини, оскільки в кінцевому результаті отримаємо неподільні частинки). Деякі вчені античної Греції, сучасники Демокріта, не розділяли його поглядів: Анаксагор (V ст. до н. е.), вважав, що межі подільності тіл не існує; видатний натураліст та філософ Аристотель вважав природу поєднанням чотирьох основних начал: тепла, холоду, сухості й вологості.
В епоху Середньовіччя вчення про атоми забули надовго. У часи відродження італійський учений Джордано Бруно (1548 1600) продовжив ідею античних атомістів, інший італієць - Галілео Галілей - відроджує філософію Демокріта