1. Щоб зрозуміти, як збільшити силу тертя, згадайте, від чого вона залежить. Розгляньте формулу: Fтр = мN, де м - коефіцієнт тертя, N - сила реакції опори, Н. Сила реакції опори, в свою чергу, залежить від маси: N = G = mg, де G - вага тіла, Н; m - маса тіла, кг; g - прискорення вільного падіння, м/с2.
2. З формули можна зробити висновок, що сила тертя залежить від коефіцієнта тертя. Коефіцієнт тертя визначається для кожної пари взаємодіючих матеріалів і залежить від природи матеріалу та якості поверхні.
3. Таким чином, перший іб збільшити тертя - змінити матеріал ковзної поверхні. Напевно, ви помічали, що в одному взутті практично неможливо пересуватися вологою кахельною статтю, а в іншому ви не відчуваєте будь-яких незручностей. Це пояснюється тим, що підошви черевиків зроблені з різних матеріалів. Слизьке взуття має низький коефіцієнт тертя ковзання підошви відносно вологого кахлю.
4. Другий іб - збільшити шорсткість поверхні. Приклад - зимові шини для автомобіля мають більш рельєфний протектор, ніж літні. За рахунок цього на слизькій зимовій дорозі автомобіль може впевнено рухатися.
5. Третій іб - збільшення маси. Як видно з формули, сила тертя безпосередньо залежить від маси. Це пояснює, чому навантаженому автомобілю в окремих випадках легше вибратися з бруду, ніж тому, що налегке. Це правило працює при певній якості ґрунту - у в 'язкий, болотистий ґрунт важка машина просяде більше, ніж легка.
6. Четвертий іб - видалення мастила. Уявіть транспортер технологічної лінії, що складається з обертових валиків, на які натягнута стрічка. Валіки транспортера починають просковзувати по стрічці, якщо вони забруднені. У цьому випадку бруд діє як мастила. Очистивши деталі механізму, ви збільшите силу тертя і підвищите ККД обладнання.
7. П 'ятий іб - полірування. Відполірувавши поверхню, ви можете збільшити силу тертя. Це пояснюється тим, що при зіткненні відполірованих поверхонь включаються сили міжмолекулярного тяжіння. Наприклад, дуже важко розсунути два аркуші скла, складених разом.
Если бы еще лет десять назад кто-нибудь сказал, что я возьмусь за написание данной книги, я как минимум удивленно бы плечами, поскольку никогда серьезно не увлекался ни геологией, ни геофизикой, ни биологией, ни палеонтологией, да и вообще никакими из наук, которые в той или иной мере касаются во формирования и развития Земли именно как планеты. Если и проявлялся у меня к ним какой-то интерес, то он был скорее созерцательно-любопытствующим и поддерживался лишь стремлением быть хотя бы поверхностно знакомым с тем, как современная наука представляет себе мир, в котором мы живем.
Посему нельзя сказать, что эта книга явилась плодом каких-либо многолетних размышлений на тему истории именно планеты Земля, хотя отдельные части, вошедшие в излагаемый далее материал, прописывались и публиковались в качестве интернетных статей еще с тот самый десяток лет назад, а то и более. Истоки же уходят еще дальше в в самое начало 80-х годов ХХ века. Именно тогда мне, еще студенту Московского физико-технического института, в популярном журнале «Знание – сила» попалась статья, в которой рассматривались разные модели развития Земли. В том числе и такая теория, согласно которой наша планета серьезно изменяла размер в ходе своей истории.
Вчерашнему школьнику, воспитанному в духе советской системы образования, согласно которому все открытое в науке является «неопровержимой истиной» (увы, эта идеология доминирует в нашем обществе и до сих пор), вдобавок уже неплохо знакомому с гипотезой дрейфа материков и теорией тектоники плит, а также теорией возникновения и развития планет Солнечной системы в том виде, как она тогда излагалась (да и сейчас излагается) в учебниках, подобная идея – идея «растущей» Земли – естественно, сначала показалась полным бредом.
Кроме того явно сказался и субъективный фактор: ведь мы живем на «твердой» Земле и никакого изменения ее размеров не ощущаем. Попробуйте-ка человеку, абсолютно незнакомому с гелиоцентрической системой и каждый день наблюдающему движение Солнца по небу, донести мысль, что это Земля вращается вокруг Солнца, а не Солнце вокруг Земли. Это будет не так-то поскольку весь его повседневный опыт показывает прямо противоположное.
Однако…
Во-первых, журнал «Знание – сила», несмотря на всю популярность своего формата, в ту пору славился тем, что публиковал в доступном виде материалы то что называется «на острие науки».
Во-вторых, представленная хоть и в кратком виде теория «растущей» Земли обладала своей внутренней логикой и не содержала каких-то явных противоречий. А это – достаточно отчетливый показатель того, что теория может оказаться верной, какой бы «странной» она не выглядела.
И в-третьих, все-таки я был уже не школьником, а студентом. Студентом такого института, суть системы подготовки в котором один из наших преподавателей математики неплохо сформулировал в
