Боровская модель водородоподобного атома (Z — заряд ядра), где отрицательно заряженный электрон заключен в атомной оболочке, окружающей малое, положительно заряженное атомное ядро. Переход электрона с орбиты на орбиту сопровождается излучением или поглощением кванта электромагнитной энергии (hν).
Бо́ровская моде́ль а́тома (Моде́ль Бо́ра) — полуклассическая модель атома, предложенная Нильсом Бором в 1913 г. За основу он взял планетарную модель атома, выдвинутую Резерфордом. Однако, с точки зрения классической электродинамики, электрон в модели Резерфорда, двигаясь вокруг ядра, должен был бы излучать энергию непрерывно и очень быстро и, потеряв её, упасть на ядро. Чтобы преодолеть эту проблему, Бор ввёл допущение, суть которого заключается в том, что электроны в атоме могут двигаться только по определённым (стационарным) орбитам, находясь на которых они не излучают энергию, а излучение или поглощение происходит только в момент перехода с одной орбиты на другую. Причём, стационарными являются лишь те орбиты, при движении по которым момент количества движения электрона равен целому числу постоянных Планка[1]: {\displaystyle m_{e}vr=n\hbar \ } m_{e}vr=n\hbar \ .
Используя это допущение и законы классической механики, а именно равенство силы притяжения электрона со стороны ядра и центробежной силы, действующей на вращающийся электрон, он получил следующие значения для радиуса стационарной орбиты {\displaystyle R_{n}} R_n и энергии {\displaystyle E_{n}} E_{n} находящегося на этой орбите электрона:
{\displaystyle R_{n}=4\pi {\frac {\varepsilon _{0}}{Ze^{2}}}{\frac {n^{2}\hbar ^{2}}{m_{e}}};\quad E_{n}=-{\frac {1}{8\pi }}{\frac {Ze^{2}}{\varepsilon _{0}}}{\frac {1}{R_{n}}};} {\displaystyle R_{n}=4\pi {\frac {\varepsilon _{0}}{Ze^{2}}}{\frac {n^{2}\hbar ^{2}}{m_{e}}};\quad E_{n}=-{\frac {1}{8\pi }}{\frac {Ze^{2}}{\varepsilon _{0}}}{\frac {1}{R_{n}}};}
Здесь {\displaystyle m_{e}} m_e — масса электрона, {\displaystyle Z} Z — количество протонов в ядре, {\displaystyle \varepsilon _{0}} \varepsilon _{0} — электрическая постоянная, {\displaystyle e} e — заряд электрона.
Именно такое выражение для энергии можно получить, применяя уравнение Шрёдингера в задаче о движении электрона в центральном кулоновском поле.
Радиус первой орбиты в атоме водорода R0=5,2917720859(36)⋅10−11 м[2], ныне называется боровским радиусом, либо атомной единицей длины и широко используется в современной физике. Энергия первой орбиты {\displaystyle E_{0}=-13.6} E_{0}=-13.6 эВ представляет собой энергию ионизации атома водорода.
Загальна характеристика. Най ші тварини поширені по всій земній кулі - в морях, океанах, прісних водоймах, ґрунті або в організмах тварин, рослин і людини. Нині відомо приблизно 25 тис. видів одноклітинних організмів.
Маючи морфологічну подібність у будові клітин з багатоклітинними організмами, най ші відрізняються від них у функціональному плані. Якщо клітини багатоклітинної тварини виконують спеціалізовані функції, то клітина най ших універсальна. Вона є самостійним організмом, якому властиві обмін речовин, подразливість, рух і розмноження.
Най ші - це організми на клітинному рівні організації. В морфологічному відношенні одноклітинний організм рівноцінний клітині, а в фізіологічному - є цілісним самостійним організмом. Переважна більшість їх має мікроскопічне малі розміри (від 2 до 150 мкм). Проте деякі з них досягають 1 см, а раковини викопних корененіжок мають діаметр до 5-6 см.
Будова най ших надзвичайно різноманітна, однак УСІМ їм властиві ознаки, характерні для організації та Функцій клітини. Як і в інших клітинах, основними компонентами клітини най шого є цитоплазма і ядро.
Цитоплазма обмежена зовнішньою мембраною, яка регулює надходження речовин у клітину; у багатьох видів вона ускладнюється додатковими структурами, що збільшують товщину й механічну міцність зовнішнього шару. Таким чином виникають утвори типу пелікули і оболонки, які будуть розглянуті далі.
Цитоплазма най ших, як правило, складається з двох шарів - зовнішнього, світлішого й щільнішого - ектоплазми - і внутрішнього, в якому розміщені органели і включення клітини, - ендоплазми. Крім загально-клітинних органел у цитоплазмі най ших можуть бути різноманітні спеціальні органели.
Особливо представлені тут різні фібрилярні утвори - опорні й скоротливі волоконця, скоротливі вакуолі, травні вакуолі тощо. У най ших є одне або кілька типових клітинних ядер. Ядро най ших має типову двошарову ядерну оболонку. В ядрі містяться розсіяний хроматиновий матеріал і ядерця.
