1) Многих из нас иногда интересует простой физиологический вопрос, касающийся того, как мы слышим. Давайте рассмотрим, из чего же состоит наш орган слуха и как происходит его работа. Прежде всего, отметим, что слуховой анализатор имеет четыре части: Наружное ухо. К нему относят слуховой привод, ушную раковину, а также барабанную перепонку. Последняя служит для изоляции внутреннего конца слухового провода от окружающей среды. Что касается слухового прохода, то он имеет совершенно изогнутую форму длиной около 2,5 сантиметров. На поверхности слухового прохода имеются железы, а также она покрыта волосками. Именно эти железы и выделяют ушную серу, которую мы вычищаем по утрам. Также слуховой проход необходим для поддержания необходимой влажности и температуры внутри уха. Среднее ухо. Та составляющая слухового анализатора, которая находится за барабанной перепонкой и заполнена воздухом, называется средним ухом. Оно соединяется при евстахиевой трубы с носоглоткой. Евстахиева труба представляет собой достаточно узкий хрящевой канал, который в обычном состоянии закрыт. Когда мы совершаем глотательные движения, он открывается и через него в полость поступает воздух. Внутри среднего уха расположены три маленькие слуховые косточки: наковальня, молоточек и стремя. Молоточек при одного конца соединяется со стременем, а оно уже с литкой во внутреннем ухе. Под действием звуков барабанная перепонка находится в постоянном движении, а слуховые косточки уже дальше передают её колебания внутрь. Она является одним из важнейших элементов, которое необходимо изучить при рассмотрении того, какое строение уха человека Внутреннее ухо. В этой части слухового ансамбля имеется сразу несколько структур, однако слух контролирует только одна из них – улитка. Такое название она получила из-за своей спиральной формы. Она имеет три канала, которые заполнены лимфатическими жидкостями. В среднем канале жидкость значительно отличается по составу от остальных. Тот орган, который отвечает за слух, называется Кортиев орган и расположен в среднем канале. Он состоит из несколько тысяч волосков, улавливающих колебания, которые создаёт жидкость, движущаяся по каналу. Здесь же генерируются электрические импульсы, передающиеся затем в кору головного мозга. Определенная волосковая клетка реагирует на особый вид звука. Если же происходит так, что волосковая клетка гибнет, то человек перестаёт воспринимать тот или иной звук. Также для того, чтобы понять, как человек слышит, следует рассмотреть еще и слуховые проводящие пути.
2)Уменьшится во столько раз, во сколько уменьшился квадрат амплитуды.
Перший закон термодинаміки визначає енергетичний баланс на контрольній поверхні різних систем. Контрольна поверхня – уявна оболонка, якою оточують систему при розгляді потоків вхідної і вихідної енергії через неї. Елементами балансу є внутрішня енергія, робота і теплота. Підставою для складання балансу служить покладений в основу першого закону загальний закон збереження і перетворення енергії, згідно з яким енергія не зникає і не виникає, вона лише переходить з одного виду в інший у різних процесах.
Емпіричне обґрунтування першого закону термодинаміки дано дослідами Джоуля, який показав, що завжди необхідна одна і та ж сама механічна робота, щоб нагріти певну кількість води на один градус. Цей результат становить так званий принцип еквівалентності, який Томсон сформулював таким чином: якщо із термічних джерел одержується або внаслідок термічних ефектів знищується одна і та ж кількість механічної роботи, то зникає або виникає одна і та ж кількість теплоти. Існує також інше формулювання принципу еквівалентності: неможливо побудувати машину, яка б виконувала механічну роботу без втрати при цьому еквівалентної кілько сті теплоти (принцип неможливості вічно го двигуна першого роду). У термодинамічних процесах зміни стану робочих тіл останні можуть одержувати від зовнішнього середовища чи, навпаки, віддавати йому енергію у вигляді теплоти Q і у вигляді роботи L, внаслідок чого енергія буде чисельно змінюватись на ?E. Тоді, виходячи із закону збереження енергії, рівняння енергетичного балансу матиме вигляд
Q=ΔE+L.
Записаний у такому вигляді загальний принцип збереження енергії в термодинамічному процесі називається математичним виразом першого закону термодинаміки, який можна сформулювати наступним чином: в термодинамічному процесі підведена до тіла теплота в загальному випадку витрачаєть ся на зміну його енергії і здійснення зовніш ньої роботи. Якщо робоче тіло як ціле не рухається (його центр ваги нерухомий), а потенціальною енергією зовнішнього поля сил можна знехтувати, то зміна повної енергії робочого тіла буде дорівнювати зміні його внутрішньої енергії. Робота у цьому випадку являтиме собою лише роботу L розширення, при цьому
Q=ΔU+L.
Варто звернути увагу на те, що, хоч величини, які входять у рівняння першого закону термодинаміки, – внутрішня енергія, робота і кількість теплоти, – вимірюються одними і тими самими одиницями, фізичні поняття, що визначають ці величини, глибоко розрізняються. Як уже вище вказувалось, внутрішня енергія являє собою енергію, яка накопичилась робочим тілом (системою), – запас енергії, а робота і теплота характеризують енергію, що надається робочому тілу або віднімається від нього в якому-небудь процесі.
Отже, перший закон термодинаміки, який є узагальненням всієї сукупності людського досвіду, заперечує можливість створення вічних двигунів і одержання енергії із «нічого». Історія нараховує величезну кількість проектів таких двигунів, які мали б «обертатись самі по собі». Але всі спроби, у тому числі талановитіших конструкторів, були приречені на невдачу.
Q=500*0.4*1480=296кДж