електричному колі кожний елемент – і джерело, і провід, і приймачі мають певний електричний опір.
Зобразимо схему найпростішого електричного кола з врахуванням опорів всіх його елементів.
Простейшая цепь со всеми сопрЧерез всі послідовно з’єднані елементи кола протікає один і той же струм І. Величина цього струму прямо пропорційна електрорушійній силі джерела і зворотно пропорційна загальному опору кола
, де
R дж – опір джерела;
R п – опір проводів;
R н – опір навантаження (приймача);
R зовн = R п + R н – загальний опір зовнішнього кола.
Ця формула є виразом закону Ома для замкнутого електричного кола. Її можна записати в іншому вигляді:
E = IR дж + IR п + IR н = IR дж + IR зовн.
Частина електрорушійної сили, що витрачається на здолання внутрішнього опору джерела називається падінням (втратою) напруги в джерелі DU дж = IR дж.
Друга частина ЕРС витрачається на здолання опору зовнішнього кола і називається напругою на клемах джерела (генератора) U дж = E – IR дж = E – DU дж.
При зменшенні зовнішнього опору R зовн струм І в колі збільшується, падіння напруги в джерелі збільшується і тому напруга на клемах джерела зменшується.
Залежність U дж (І) називається зовнішньою характеристикою джерела.
Внеш х-каВигляд зовнішньої характеристики джерела:
Як правило R дж << R зовн і, тому допустимо вважати U дж » Е.
Якщо джерело з’єднане з навантаженням лінією передачі (проводами), то при проходженні струму в ній втрачається частина напруги DU п = IR п. Тому напруга U н на клемах навантаження менша за напругу на клемах джерела на величину DU п
U н = U дж – DU п = Е – І (R дж + R п).
Лінії електропередачі, як правило, виконують мідними алюмінієвими і рідше сталевими проводами.
Опір металевого провідника залежить від його довжини l, площі поперечного перетину S і електропровідних можливостей металу – , де
l – довжина провідника [м];
S – площа поперечного перетину [мм2]
r – питомий опір [].
Наприклад: r міді = 0,0175 ;
r алюмінію = 0,029 ;
r сталі = 0,13 – 0,25 .
Величина зворотна питомому опору g = 1/r – питома провідність [()–1].
Опір металевого провідника залежить також від температури. При підвищені температури опір збільшується. Приблизно ця залежність визначається формулою
R q2 = R q1 [1 + a(q2° – q1°)], де
R q1 і R q2 – опір відповідно при температурах q1°С і q2°С;
a – температурний коефіцієнт для інтервалу 0° ¸ 100°.
Наприклад: a міді = 0,004 град–1;
a алюмінію = 0,004 град–1;
a сталі = 0,006 град–1.
Объяснение:
Среди орбит, на которые выводятся искусственные спутники Земли, стоит выделить следующие типичные конфигурации:
Низкая околоземная орбита. Обычно околокруговая орбита с высотой 300-600 километров. На таких орбитах летает большинство спутников Земли, в том числе осуществляющие дистанционное зондирование планеты.
Солнечно-синхронная орбита. Приполярная околокруговая орбита. В зависимости от наклонения (которое в любом случае близко к 90 градусам) и высоты орбиты можно добиться различной скорости вращения орбиты в пространстве, вызванной сплюснутостью Земли. Благодаря этому на такой орбите спутник проходит одну географическую широту каждый раз в одно и то же среднее солнечное время.
Геостационарная орбита. Круговая орбита, находящаяся в плоскости экватора. Высота орбиты – 35786 над средним уровнем моря. Угловая скорость спутника на такой орбите равна угловой скорости вращения Земли относительно звезд (сидерические сутки). Из-за небольшой сплюснутости Земли на экваторе (третья гармоника геопотенциала) на геостационарной орбите есть только две устойчивые точки, в других точках аппарат необходимо постоянно поддерживать. Из-за высокой важной орбиты и ее уникальности, место на ней дорого, и каждый аппарат сводится после окончания работы.
Сильноэллиптическая орбита. Орбита с большим эксцентриситетом, выглядящая как эллипс. Обычно у таких орбит низкие перицентр и высокий апоцентр. Это можно использовать для запуска телекоммуникационных спутников, минуя заполненную геостационарную орбиту. Группировка аппаратов на сильно вытянутых орбитах может обеспечивать постоянное покрытие поверхности страны. Такая орбита используется космическим телескопом Спектр-Р для обеспечения большой интерферометрической базы. К таким орбитам относятся геопереходные, у которых перицентр находится на низкой околоземной орбите, а апоцентр – на геостационарной. Ракета-носитель выводит аппарат на такую орбиту, а по достижении апоцентра он должен собственными двигателями перейти на круговую орбиту.
Обычно спутники, как искусственные, так и естественные, обращаютяс в ту же сторону, в которую вращается притягивающее тело. Изредка встречаются ретроградные орбиты, по которым тело вращается в обратную сторону.
Расстояния(S)= 14400*28=403200м