Антарктида — це цілий континент, який розташовується на самому півдні Землі. Його центр майже збігається з південним полюсом. Омивається Південним океаном. Площа всього континенту становить 14,4 тисячі квадратних кілометрів. До території Антарктиди також відносять і острови, розташовані в водах Південного океану.
Хто відкрив Антарктиду?
У 1820 році 16 січня дві шлюпки під назвами «Восток» і «Мирний», пристали до узбережжя Антарктиди. Це була експедиція під керівництвом Фаддея Беллінсгаузена і Михайла Лазарєва. Вони вважаються офіційними першовідкривачами Антарктиди. Після цієї експедиції було підтверджено існування шостого материка. Раніше його наявність передбачалося гіпотетично. І нерідко його пов’язували з Південною Америкою. Але після експедиції російських вчених, які обігнули Земну кулю через льоди південного полюса, було встановлено точне свідчення про існування материка на південному полюсі Землі. Беллінсгаузен і Лазарєв підійшли до льодовиках. А першими людьми, які спустилися на континентальну частину Антарктиди, були капітан судна «Антарктика» Крістенсен і викладач природних наук Карстен Борхгревінк.
Американський дослідник Антарктиди Річард Берд у 1947 році писав: «На краю нашої планети лежить, як спляча принцеса, земля, закута в блакитне. Зловісна і прекрасна, вона лежить у своїй морозної дрімоті, в складках мантії снігу, що світиться аметистами і смарагдами льодів. Вона спить в переливах крижаних гало Місяця і Сонця, і її горизонти пофарбовані рожевими, блакитними, золотими та зеленими тонами пастелі … Така Антарктида — материк, за площею майже дорівнює Південній Америці, внутрішні області якої нам відомі фактично менше, ніж освітлена сторона Місяця ».
Найперші згадки про існування материка на південному полюсі були зроблені в 1501-1502 рр.. Експедиція на чолі з Амеріго Веспуччі, метою якої було дослідження південних широт, досягла острова Південна Георгія. Він розташовується досить далеко від Антарктиди. Пізніше Веспуччі писав про причина повернення експедиції: «Холод був такий сильний, що ніхто з нашої флотилії не міг переносити його».
Плавання експедиції під керівництвом Беллінсгаузена і Лазарева тривало 751 день. Відстань, яку пройшли «Восток» і «Мирний» склав 100 000 кілометрів. Таку відстань дорівнює двом з половиною оборотів Землі по екватору. У результаті експедиції 29 нових островів були нанесені на карту. Ці дослідження стали початком довгого шляху освоєння нового шостого материка, незвіданою південній землі Антарктиди.
Трохи про Антарктиду:
Антарктида — найвищий континент на Землі. Середня висота над рівнем моря становить більше 2 тисяч метрів. У центрі континенту висота досягає 4000 метрів. Антарктиду ділять на дві частини Транс антарктичні гори. Вони перетинають Антарктиду по всій довжині. Таким чином, Антарктида ділиться на Східну і Західну. Весь континент покритий великим льодовим покривом, і тільки лише деякі ділянки Транс антарктичних гір вільні від льоду. Найвища точка Антарктиди становить 5140 метрів над рівнем моря. Це масив Вінсон в горах Елсуорт. Найнижча точка, яка становить 2555 метрів нижче рівня моря знаходиться в западині Бентлі.
Відкриття Антарктиди привело до усвідомлення людства того, що та планета, на якій воно живе, таїть величезні таємниці і невирішені питання. З кожним роком інтерес в галузі вивчення південних широт зростає. Це пов’язано не тільки з оригінальністю континенту і його рельєфу, але і з озонової дірою, яка щорічно з’являється над Антарктидою в вересні-жовтні місяці.
«Все з дитинства знають, що те-то і те-то неможливо. Але завжди знаходиться неук, який цього не знає. Він-то і робить відкриття.» (Альберт Ейенштейн)
Вулканы подразделяются на действующие, потенциально действующие, условно потухшие и потухшие.
К действующим относятся вулканы, извергавшиеся или проявлявшие сольфатарную активность (выделение горячих газов и воды) за последние 3500 лет исторического периода. Их общее количество 947 (1980). К потенциально действующим относятся голоценовые вулканы, извергавшиеся 3500-13500 лет назад. Общее количество известных вулканов составляет 1343. Вулканы, не проявлявшие активности в голоцене, но сохранившие свои внешние формы (возрастом моложе 100 тысяч лет), считаются условно потухшими. Вулканы, существенно переработанные эрозией, полуразрушенные, не проявлявшие активности в течение последних 100 тысяч лет, называются потухшими.
В зависимости от формы подводящих каналов вулканы разделяют на центральные и трещинные. По глубине магматических очагов различаются вулканы мантийного (30-70 и более км), корового (5-45 км) и смешанного питания. Продукты извержения первых представлены базальтами, вторых — преимущественно андезитами, дацитами и липаритами, третьих — всеми типами вулканических горных пород. В океанах известны только вулканы мантийного питания (Килауэа на Гавайских островах, Тейде на острове Тенерифе и др.), а на островных дугах и континентальных платформах — мантийного, корового и смешанного (Ключевская Сопка, Шивелуч и Карымская Сопка на Камчатке, Килиманджаро в Африке, Везувий в Италии и др.) питания, в горных сооружениях — только куровые (Эльбрус на Кавказе, Лассен-Пик в Северный Америке и др.).
Объяснение: