Осадові гірські породи покривають понад 2/3 поверхні Землі і складаються з трьох основних категорій: уламкові, осаджувані хімічно й органічних. Уламкові осадові породи найбільша група, що складається з уламків гірських порід, тобто глини, піску і гравію. До осаджуваних хімічно належать вапняки, гірські породи крейди, і відклади типу гіпсу та нальоту (гірська сіль). Вугілля, нафта, вапняк, що складається з викопних матеріалів, є прикладами органічних осадових порід.
Осадові породи поділяються на чотири генетичні групи:
уламкові (теригенні),
глинисті,
хемогенні,
органогенні.
Між цими групами існують різноманітні переходи, що приводять до формування порід змішаного складу.
Різний генезис осадових порід є причиною їхнього великого різноманіття і неможливості об'єднання окремих груп за структурною ознакою. Тому структуру розглядають окремо для глинистих і уламкових порід, з одного боку, та хемогенних і органогенних — з іншого.
Уламкові та глинисті породи, що утворюються внаслідок осідання механічних часток, можуть зустрічатися як у незцементованому вигляді (піски, гравій), так і зцементованому (пісковики). Тому розрізняють також типи і структури цементу або співвідношення зерен та цементу. Характер цементації в породах має величезне значення, оскільки в основному саме він визначає їхню міцність.
Для уламкових і глинистих порід основною структурною ознакою, що визначає їхні якості, назву і місце у класифікації, є величина зерен. За величиною зерен (мм) розрізняють: грубоуламкову (псефітову) — 2–100 мм; піщану (псамітову) — 2–0,05 мм; пилувату (алевритову) — 0,05–0,005 мм та глинисту (пелітову) — <0,005 мм структури.
Під час визначення структури уламкових порід потрібно враховувати форму зерен — окатані (галька), напівокатані (гострокутні) або неокатані (щебінь, дресва).
В странах Зарубежной Азии проживает 3,1 млрд человек, что составляет более 50% всего человечества. Здесь сконцентрирована большая часть сельского населения мира. Численность мужчин превышает численность женщин.
Расселение населения. При самой высокой плотности (130 человек на 1 кв. км) население размещено крайне неравномерно. Менее чем на 1/10 территории сосредоточено 3/ 4 населения региона. Большая часть населения Зарубежной Азии живет в четырех странах: Китае, Индии, Индонезии и Японии. Наименее заселенные страны — Монголия и Саудовская Аравия (средняя плотность населения составляет соответственно 1 и 3 человека на 1 кв. км). Наиболее густо заселены приморские районы и долины крупных рек (плотность населения достигает 1500-2000 человек на 1 кв. км). Среди стран самая высокая плотность населения в Бангладеш (700 чел на кв км).
Исключительно сложен этнический состав населения Зарубежной Азии. Здесь живет более 1 тыс. народов, принадлежащих к самым разным языковым семьям и группам (индоевропейская, семитская, тюркская и др.). Большинство стран — многонациональные государства (Индия, Индонезия – 150 народов; Филиппины – 100; Китай, Вьетнам – 50; Иран, Афганистан, Таиланд – до 30). Крупнейшими народами региона являются китайцы, хиндустанцы, бенгальцы, бихарцы, японцы.