вот
Объяснение:
1834 народився Степан Руданський, поет, перекладач, етнограф, лікар. Освіту здобув у Шаргородській бурсі (1841–1849) та Кам'янець-Подільській духовній семінарії, яку закінчив 1855. Вступив до Петербурзького медико-хірургічної академії, по закінченні якої 1861 виїхав на службу до Ялти, де займав посаду міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкинських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту. Руданський організував у Ялті першу медичну бібліотеку, метеорологічний пункт, міський ринок, у різних місцях Криму – фельдшерські пункти. Був почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. Літературну творчість розпочав на початку 1850-х років романтичними баладами і романсами ("Розбійник", "Вечорниці", "Упир"). Літературна спадщина Руданського складається із 3-х рукописних книжок: "Співомовки козака Руданського: Книжка перша з 1851 року по 1857"; "Співомовки козака Вінка Руданського: Книжка друга, 1857, 1858, 1859" та "Співомовки Вінка Руданського, 1859–1860. Петрополь". Творчість Руданського жанрово різноманітна: балади, ліричні пісні, романси, віршові гуморески, байки та поеми історичного ("Олег – князь київський", "Павло Полуботок", "Павло Апостол", "Іван Скоропадський", "Мініх") і алегоричного змісту, "український дивоспів" під назвою "Чумак", переклад із стародавнього епосу ("Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис", "Іліада", "Батрахоміомахія"). Руданський збирав українські пісні ("Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р."). В Ялті підготував до друку збірники "Подільське весілля" та "Копа пісень" (1862). Поет підтримував дружні зв'язки з В. Ковалевим, другом Т. Шевченка, з М. Костомаровим, М.Драгомановим, П. Ніщинським, І. Айвазовським та іншими. Влітку 1872 під час боротьби з епідемією холери захворів, загострилася давня недуга – туберкульоз, що врешті призвело до смерті. Нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ступеня.
Найбільшою тектонічною структурою, що лежить в основі території України, є давня Східноєвропейська платформа. Її фундамент складають докембрійські кристалічні породи (граніти, базальти, гнейси, кристалічні сланці, лабрадорити, кварцити). На платформі підноситься Український щит. Це одна з найдавніших ділянок земної кори в Європі. Кристалічний фундамент перекритий тут незначною (декілька десятків метрів) товщею осадових відкладів, а у багатьох місцях докембрійські породи виходять на земну поверхню. Щит смугою завширшки 250 км простягається майже на 1 000 км уздовж правого берега Дніпра і виходить до Азовського моря. Давніми глибинними розломами щит розбитий на великі блоки.
На західному схилі щита лежить Волино-Подільська плита. На ній глибина занурення кристалічного фундаменту під товщу осадових порід поступово зростає від десятків метрів (на півночі та сході) до 4 км (на південному заході). Особливо потужними там є відклади пісковиків і вапняків. У західній частині Східноєвропейської платформи плита переходить у Галицько-Волинську западину. Товща осадових порід (пісків, мергелів, крейди) наростає там до 6 км. На півдні платформи знаходиться Причорноморська западина, яка так само виповнена осадовими відкладами — від 1до 11 км (на шельфі Чорного моря).
Вздовж північно-східного кордону України в її межі заходить Воронезький кристалічний масив. Як і в щиті, кристалічний фундамент там близько підходить до поверхні, однак всюди перекритий товщею осадових порід у півкілометра і більше. Між Українським щитом і Воронезьким масивом простягається довга, вузька й глибока Дніпровсько-Донецька западина. Вона є однією з найглибших западин у межах всієї Східноєвропейської платформи. Западина виповнена осадовими породами, максимальна потужність яких сягає 20 км.
На крайньому сході нашої країни западина переходить у Донецьку складчасту споруду, яка утворилася на місці прогину земної кори. Там численні шари порід (пісковики, вапняки, гіпси, кам'яне вугілля та ін.) під час герцинської складчастої епохи були зім'яті у складки.
Крім Східноєвропейської давньої платформи у межі України заходять частини молодих платформ. Їх фундаментом слугують зруйновані складчасті споруди, що були утворені під час герцинської складчастої епохи. Західноєвропейська платформа вклинюється вузьким «язиком» на заході України і занурюється під товщу порід Передкарпатського прогину. Скіфська платформа охоплює рівнинну частину Криму, прилеглу до неї частину шельфу Чорного моря та більшість дна Азовського моря.