Особливості економіко-географічного положення Африки
Африка є третім за площею регіоном світу й займає 20,4 % поверхні суходолу. Його площа становить 30,3 млн км². Населення регіону неухильно зростає. За його кількістю Африка поступається лише Азії. Там проживає 1,25 млрд осіб, тобто понад 16,6 % населення світу. Разом з тим у регіоні виробляється лише 2,9% ВВП світу. Усі суверенні країни Африки є членами ООН.
Економіко-географічне положення (ЕГП) країн Північної та Тропічної (на південь від Сахари) Африки є суттєво різним. На економічний розвиток Північної Африки найбільший вплив чинить наближеність до розвинутих країн Європи та транзитне транспортно-географічне положення на перетині морських шляхів з Європи до Азії. Середземне та Червоне моря відокремлюють північну частину Африки від Європи та Західної Азії. Особливо поліпшилося транспортно-географічне положення регіону після відкриття Суецького каналу. Великі морські порти працюють у Єгипті (Александрія, Порт-Саїд) та Марокко (Танжер).
ЕГП країн Тропічної Африки є менш вигідним. Вони відділені значними морськими та Сахарою від економічно розвинутих регіонів світу. Більшість країн мають широкий вихід до морів або океанів. Універсальні морські порти-велетні (вантажообіг яких – понад 50 млн тонн на рік) існують лише у Південно-Африканській Республіці (Річардс-Бей, Дурбан). Водночас 16 країн є континентальними. Це суттєво стримує їхній економічний розвиток.
Майже усі країни Африки є союзниками в організації Африканський Союз (АС). Основними цілями організації є забезпечення в Африці демократії, прав та стабільної економіки, припинення всіх міждержавних конфліктів і створення ефективного спільного ринку. Серед пріоритетних планів Африканського Союзу – введення єдиної валюти (афро) та створення спільних збройних сил. Африканські країни-експортери нафти є членами організації ОПЕК.
Водночас для розвинутих країн Європи, США, Китаю, Індії важливими чинниками їх подальшого економічного розвитку та збереження геополітичного впливу у ХХІ ст. є проникнення на африканські ринки та інтеграція з їх національними економіками. Необхідність співпраці з Африкою зумовлюють як ресурсний, так і геополітичний складники, а також ринки збуту продукції та послуг.
Райони збройних конфліктів
Важким спадком епохи колоніалізму залишаються в Африці територіальні та міжетнічні конфлікти, що виснажують і без того бідні бюджети країн. Характерною ознакою політико-географічного положення Африканського регіону є наявні райони збройних конфліктів. За їх загальним числом Африка опинилася на 1-му місці в світі. За останні півстоліття в регіоні сталося 186 державних переворотів, 26 великомасштабних воєн й незліченна кількість різного роду конфліктів меншого масштабу, а кількість загиблих перевищила 7 млн. Окрім того, Африка – це єдиний район світу, де число конфліктів рік від року не лише не зменшується, а навіть зростає. За це Африку називають «киплячим континентом». При цьому більшість конфліктів відбувається у бідних і найбідніших країнах на тлі гострого дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів, величезного зовнішнього боргу. Там часто при владі перебувають представники однієї з місцевих народностей, яка має привілейоване становище й дискримінує інші етнічні групи.
Прикладом країни з особливо затяжним конфліктом може слугувати Ангола, де збройна боротьба Національного союзу за повну незалежність Анголи (УНІТА) з урядом почалася ще в 1966 р., а закінчилася лише в 2002 р. У ході громадянської війни в Руанді, що спалахнула на міжетнічному підґрунті, людські втрати перевищили 1 млн осіб, ще 2 млн стали біженцями. В результаті громадянської війни зі складу Ефіопії у 1993 р. виокремилася Еритрея. Розпадом на дві країни завершилася у 2011 р. тривала війна, що її вели урядові війська Судану з народами південної частини країни, які виступають проти насильницької ісламізації. В останні роки відбулися політичні перевороти в ряді арабських країн Північної Африки (Лівія, Єгипет). В Алжирі уряд веде збройну боротьбу з Ісламським фронтом порятунку.
Територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН.
Великобритания — это четыре страны, слитые в одну, — Англия, Шотландия, Уэльс и Северная Ирландия, расположенные на островах. Страна омывается Атлантическим океаном и его морями — Северным и Ирландским, проливами Ла-Манш, Па-де-Кале, Северным и Святого Георга.В Великобритании густая сеть полноводных рек (Темза, Северн и др.), многие из которых соединены каналами.В горах преобладают торфяники, вересковые пустоши, используемые как пастбища для овец.Леса (в основном из дуба, бука, березы) занимают 9 % территории Великобритании. Равнины Великобритании заняты пашней и лугами и густо населены.Лучшие пляжи для купания находятся в Девоне и Корнуолле.
Великобритания – высокоразвитая индустриальная страна, которая в международном разделении труда выступает как поставщик промышленной продукции.Около 30% ее валового национального продукта поступает от обрабатывающей промышленности и 45% — от сферы обслуживания.Однако в целом Великобритания теряет свои прежние позиции в мировом хозяйстве. Доля сельского хозяйства уменьшилась до 2% и добывающей промышленности до 1,4%.
Река Енисей Енисей - одна из крупнейших рек земного шара. Берёт начало двумя истоками: Большой Е. (Бий-Хем) и Малый Е. (Ка-Хем). Впадает в Енисейский залив Карского моря. Бий-Хем, от начала которого исчисляют обычно длину Енисея, начинается незначительной речкой у подножия пика Топографов, на Юго-Западном склоне Восточного Саяна, на высоте 2380м. За 31км пути до озера Кара-Балык река опускается на 800 м. Длина Енисея от истоков Малого 4102 км, от истоков Большого 4092 км, от слияния Малого и Большого Е. (г. Кызыл), т. е. собственно Е., 3487 км. Течёт в основном по территории Красноярского края. Длина Енисея около 5075 км. По площади бассейна равного 2580 тыс. км2 река занимает 2-е место среди рек России (после Оби) и 7-е место среди рек мира. Гидрографическая сеть Енисея включает 198620 рек общей длиной 884754 км 126364 озера общей площадью 51835 км2. Протекая почти строго по меридиану с юга на север, Енисей делит российскую территорию примерно пополам. При этом бассейн его состоит из трех абсолютно разных частей. В верховьях река со всех сторон окружена горами, а в среднем и нижнем течении ее русло служит границей между низменной Западной Сибирью и Средне-Сибирским плоскогорьем. Кызыл, находится точно посредине азиатской части материка Евразии. Здесь установлен обелиск с надписью: "Центр Азии". В Тувинской котловине, Енисей разбивается на множество рукавов. Это место реки называют "Сорок Енисеев". Енисей - самая многоводная река России. Шестьсот кубических километров воды в год выносит он в Карское море. Это в три раза больше, чем сток Волги, и больше, чем выносят в моря все реки Европейской России. Расход воды иногда достигает 19800 кубических метров в секунду. Почти 625 кубических километров пресной воды приносит Енисей ежегодно в Северный Ледовитый океан. На Енисее построены самые мощные в Евразии гидроэлектростанции Саяно-Шушенская и Красноярская ГЭС. На выходе из котловины мощная река полукилометровой ширины пробивается через Саяны. Недаром тувинцы называли эту впадину Хан-хо-Хан ("Большой мешок с маленькой дыркой"). Высокий скалистый хребет Западного Саяна оставляет Енисею лишь одну узкую щель. Сейчас на выходе из гор построена двухсотметровая плотина Саянской ГЭС, и весь бурный участок верхнего Енисея стал водохранилищем. Русло и условия течения реки По строению долины и русла, характеру течения и гидрологического режима Енисей делится на 3 основных части: верхний — от слияния рек Большой и Малый Енисей на территории Республика Тыва до выхода из пределов Западного Саяна в Минусинскую котловину у поселка Означенное, длиной 474 км; средний — от Означенного до слияния с р. Ангарой, длиной 876 км и нижний — от реки Ангары до устья, длиной 2137 км. На протяжении первых 188 км после слияния река течёт под названием Верхний Енисей (Улуг-Хем) в пределах северного борта Тувинской котловины река разбивается на рукава, русло изобилует перекатами, ширина колеблется от 100 до 650 м; глубины на плёсах 4—12 м, на перекатах не более 1 м. В месте прорыва Бий-Хема через хребет Таскал находится самый опасный на реке порог - Хутинский. Лишь с большим трудом опытные речники проводят через него суда. Большой порог длиной 320 м, падение (при разных уровнях) 2—6м, скорость течения 6—8 м/сек (на др. порогах 3,5—4,5 м/сек). От Означенного Енисей течёт по территории Минусинской котловины. Долина реки здесь расширяется, в русле появляется много островов, а после впадения левого притока реки Абакан ширина долины становится 5 км, русла более 500 м, скорость течения здесь меньше 2 м/сек. Ниже впадения р. Абакан начинается Красноярское водохранилище (длина 360 км), образованное плотиной Красноярской ГЭС у гогода. Дивногорска, в месте пересечения Енисея отрогов Восточного Саяна. Глубина у плотины около 100 м. Притоки на этом участке впадают справа: в водохранилище — Туба и Сыда, ниже плотины — Мана. Вблизи Красноярска, где река пересекает отроги Восточная Саяна, горы правого берега обрываются близ реки живописными скалами, т.н. "Красноярскими столбами". Между Красноярском и устьем Ангары долина реки вновь расширяется, река теряет горный характер, но в русле ещё имеются подводные гряды — продолжение отрогов Енисейского кряжа.
АФРИКА
СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА АФРИКИ
Особливості економіко-географічного положення Африки
Африка є третім за площею регіоном світу й займає 20,4 % поверхні суходолу. Його площа становить 30,3 млн км². Населення регіону неухильно зростає. За його кількістю Африка поступається лише Азії. Там проживає 1,25 млрд осіб, тобто понад 16,6 % населення світу. Разом з тим у регіоні виробляється лише 2,9% ВВП світу. Усі суверенні країни Африки є членами ООН.
Економіко-географічне положення (ЕГП) країн Північної та Тропічної (на південь від Сахари) Африки є суттєво різним. На економічний розвиток Північної Африки найбільший вплив чинить наближеність до розвинутих країн Європи та транзитне транспортно-географічне положення на перетині морських шляхів з Європи до Азії. Середземне та Червоне моря відокремлюють північну частину Африки від Європи та Західної Азії. Особливо поліпшилося транспортно-географічне положення регіону після відкриття Суецького каналу. Великі морські порти працюють у Єгипті (Александрія, Порт-Саїд) та Марокко (Танжер).
ЕГП країн Тропічної Африки є менш вигідним. Вони відділені значними морськими та Сахарою від економічно розвинутих регіонів світу. Більшість країн мають широкий вихід до морів або океанів. Універсальні морські порти-велетні (вантажообіг яких – понад 50 млн тонн на рік) існують лише у Південно-Африканській Республіці (Річардс-Бей, Дурбан). Водночас 16 країн є континентальними. Це суттєво стримує їхній економічний розвиток.
Майже усі країни Африки є союзниками в організації Африканський Союз (АС). Основними цілями організації є забезпечення в Африці демократії, прав та стабільної економіки, припинення всіх міждержавних конфліктів і створення ефективного спільного ринку. Серед пріоритетних планів Африканського Союзу – введення єдиної валюти (афро) та створення спільних збройних сил. Африканські країни-експортери нафти є членами організації ОПЕК.
Водночас для розвинутих країн Європи, США, Китаю, Індії важливими чинниками їх подальшого економічного розвитку та збереження геополітичного впливу у ХХІ ст. є проникнення на африканські ринки та інтеграція з їх національними економіками. Необхідність співпраці з Африкою зумовлюють як ресурсний, так і геополітичний складники, а також ринки збуту продукції та послуг.
Райони збройних конфліктів
Важким спадком епохи колоніалізму залишаються в Африці територіальні та міжетнічні конфлікти, що виснажують і без того бідні бюджети країн. Характерною ознакою політико-географічного положення Африканського регіону є наявні райони збройних конфліктів. За їх загальним числом Африка опинилася на 1-му місці в світі. За останні півстоліття в регіоні сталося 186 державних переворотів, 26 великомасштабних воєн й незліченна кількість різного роду конфліктів меншого масштабу, а кількість загиблих перевищила 7 млн. Окрім того, Африка – це єдиний район світу, де число конфліктів рік від року не лише не зменшується, а навіть зростає. За це Африку називають «киплячим континентом». При цьому більшість конфліктів відбувається у бідних і найбідніших країнах на тлі гострого дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів, величезного зовнішнього боргу. Там часто при владі перебувають представники однієї з місцевих народностей, яка має привілейоване становище й дискримінує інші етнічні групи.
Прикладом країни з особливо затяжним конфліктом може слугувати Ангола, де збройна боротьба Національного союзу за повну незалежність Анголи (УНІТА) з урядом почалася ще в 1966 р., а закінчилася лише в 2002 р. У ході громадянської війни в Руанді, що спалахнула на міжетнічному підґрунті, людські втрати перевищили 1 млн осіб, ще 2 млн стали біженцями. В результаті громадянської війни зі складу Ефіопії у 1993 р. виокремилася Еритрея. Розпадом на дві країни завершилася у 2011 р. тривала війна, що її вели урядові війська Судану з народами південної частини країни, які виступають проти насильницької ісламізації. В останні роки відбулися політичні перевороти в ряді арабських країн Північної Африки (Лівія, Єгипет). В Алжирі уряд веде збройну боротьбу з Ісламським фронтом порятунку.
Територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН.
Объяснение: