По абсолютной высоте условно различают равнины низкие – высотой до 200 м (низменности), возвышенные – до 500 м (возвышенности) и высокие – выше 500 м (плоскогорья, нагорья).
Большая часть поверхности России занята равнинами разной высоты. Из них две самые обширные – низменности. На Западно-Сибирской низменной равнине преобладает плоский рельеф. Там много озер, заболоченных пространств. Реки медленно текут в широких долинах.
Высоты преобладающей части Западно-Сибирской равнины не превышают 200 м. Русскую равнину отделяют от Западносибирской древние Уральские горы, протянувшиеся с севера на юг на 2,5 тыс. км. С юго-востока Западно-Сибирскую равнину окаймляют Алтайские горы.
В целом территория Западной Сибири имеет вогнутую форму. Самые пониженные ее участки (50-100 м) располагаются преимущественно в центральной (Кондинская и Среднеобская низменности) и северной (Нижнеобская, Надымская и Пурская низменности) частях страны. Вдоль западной, южной и восточной окраин протягиваются невысокие (до 200-250 м) возвышенности: Северо-Сосьвинская, Туринская, Ишимская, Приобское и Чулымо-Енисейское плато, Кетско-Тымская, Верхнетазовская, Нижнеенисейская. Отчетливо выраженную полосу возвышенностей образуют во внутренней части равнины Сибирские Увалы (средняя высота — 140-150 м), простирающиеся с запада от Оби на восток до Енисея, и параллельная им Васюганская равнина. Лови
Взагалі вода засвоює сонячного тепла більше, ніж суходіл, оскільки альбедо води менше. Середнє альбедо води змінюється від кількох відсотків у тропічних широтах до 20 % на межі плаваючої криги. У північних широтах альбедо більше через меншу висоту Сонця. Отже, альбедо води на 10-20 % менше від альбедо суходолу без снігового покриву. Ефективне випромінювання води значно менше, ніж суходолу через нижчу температуру водної поверхні та більший вміст водяної пари в атмосфері. Через це на одній і тій широті радіаційний баланс на океанах більший, ніж на суходолі. Особливо велика ця різниця в тропічних широтах, де вона досягає 30-35 % від величини радіаційного балансу океанів.
Складові теплового балансу води й суходолу також різні. На суходолі витрати тепла на випаровування найбільші в екваторіальній зоні і різко зменшуються в тропічних і субтропічних пустелях. У помірних широтах збільшується кількість опадів, а значить і випаровування, але у високих широтах континентів витрати тепла на випаровування знову зменшуються через нестачу тепла.
На океанах найбільше витрачається тепла на випаровування в субтропічних областях високого тиску. Звідси витрати тепла зменшуються у бік екватора і до полюсів. У субполярних широтах (60-700) радіаційний баланс океанів і суходолу вирівнюється, але витрати тепла на випаровування з океанів значно більші за рахунок тепла, яке переноситься морськими течіями.
Турбулентний потік тепла в атмосферу над океанами закономірно збільшується від 150 МДж/м2 в районі екватора до 400-650 МДж/м2 в субполярних широтах. На суходолі цей потік найбільший в субтропічних і тропічних пустелях і перевищує 2560 МДж/м2 . Звідси він зменшується в бік екватора і до високих широт.
Такі відміни складових теплового балансу на океанах і суходолі визначають процес трансформації повітряних мас над цими поверхнями. Над океаном повітряні маси переважно зволожуються, оскільки близько 90 % радіаційного балансу витрачається на випаровування води. Над суходолом повітря в основному втрачає вологу і нагрівається влітку та вихолоджується зимою.
Нарешті, водна поверхня гладенька у порівнянні з суходолом, на якому виділяються будинки, ліси та підвищення рельєфу різного масштабу. Тому у відкритому океані середня швидкість вітру у 2-3 рази більша, ніж на суходолі.
1. 2)Вулкан, который извергался хотя бы один раз на памяти человечества
2.4)Эльбрус